Новини: |
|
на каві Ірен Роздобудько: «У літературі конкуренції немає!»
Не знаю, хто як, а я вам скажу, любі читачі, що Ірен Роздобудько – чудова людина.
Такий собі згусток позитиву.
І дуже навіть добре, що цей згусток
позитиву вміє втілюватися на папері (а відтак, і глибше – в наших з вами серцях).
Спілкуватися з такою письменницею вельми приємно.
Замість однієї відповіді на поставлене запитання отримуєш ще й наче якусь таку приховану пораду.
- Колись Ви казали, що займатися літературою для Вас – це наче писати музику. Можна детальніше?
- Для мене мистецтво у всіх його виглядах и проявах – це одна взаємопов’язана система із витоками чи корінням. В ноосфері. І якщо це зрозуміти, відчути – не важливо, що ти робиш: малюєш, пишеш чи вигадуєш музику. Головне, щоб це не було штучним. Чому – музика? Музика так само живе в повітрі, як і Слово – варто лише вміти почути.
Я не розумію тих нещасних, хто сідає за письмовий стіл і наказує собі писати роман, мучиться над сюжетом, прагне слави і успіху. Для мене в будь-якому мистецтві, кажучи метафорично, існують „Моцарт” і „Cальєрі”. „Cальєрі” – як безперечно талановитий, працьовитий, здібний ремісник, котрий теж писав хорошу музику і мав свою аудиторію (щодо письменництва – ця характеристика теж підходить). Але мені ближче „Моцарт” – такий собі „Божий ретранслятор”, котрий вихоплював мелодії з повітря. Тому для мене важливо „почути” мелодію, бути налаштованою на деяку хвилю і... перемучитись питанням: що несе в собі ця хвиля? Коли я це розумію – сюжет, форма, все, що стосується літератури – надходить само по собі. Важливо одне: спробувати „зіграти” цю мелодію якомога ближче до „оригіналу” – тобто до того питання, яке тобі поставлене. При чому, невідомо ким. Коли я читаю будь-яку книгу – я одразу відчуваю, хто і заради чого її написав. Достатньо однієї сторінки, аби зрозуміти: Моцарт чи Cальєрі?
А якщо простіше і не так серйозно... Я працюю за клавіатурою (ноутбука) і часом мені дійсно здається, що граю на піаніно – в різних ритмах, в залежності від того, про що пишу. А яка при цьому народжується мелодія – судити не мені...
- Останнім часом Ви пишете кіносценарії. З чого це все почалося і як просувається це Ваше захоплення?
- Все почалося з пропозиції студії „Продакшн UA” написати сценарій за книгою „Зів’ялі квіти викидають”, що я з задоволенням і зробила. До речі, як з’ясувалося, це щось подібне до „блокбастеру”, адже в фільмі величезний розрив у часі – майже 60 років (від 30-х до наших днів), купа територіальних змін – Київ, війна, Ташкент, Франція, передмістя Києва... Тому це кіно буде зніматися в наступному році – має бути серйозна підготовча робота. А поки що я написала ще два сценарія для двох різних студій. Один – це „соціальна драма” на 4 серії, а другий... за однією зі своїх книжок. Поки що більшого не маю права сказати. Але зйомки обох фільмів заплановано на початок вересня.
Я дійсно захоплена такою роботою. Мені страшенно цікаво писати сценарії, більше того: коли я пишу – бачу повну „картинку” і чую, про що говорять мої герої. Це дуже, дуже цікаво. Крім цих двох замовлень, маю ще пропозиції щодо кіно, але... Нині мрію трохи відпочити у чесно заробленій відпустці...
- Кажуть, Ви збираєтеся презентувати на Форумі видавців у Львові не одну свою книжку. Що це буде?
- Це буде презентація книжок, що вийшли протягом півроку. Серед них дитячі: „Коли оживають ляльки”, „Дитинство видатних людей”, „Пригоди на невідомому острові”, „Свист крізь дірку в зубах”. „Коли оживають ляльки” – це збірник казок для дітей молодшого віку: від 5 до 7 років. Там 5 казок. До речі, частину з них ілюструвала моя донька, адже вона щойно закінчила Академію Мистецтв за спеціальність «скульптор». Однак завжди мріяла малювати до моїх книжок, тож тепер її мрія здійснилася:)
„Дитинство видатних дітей” – це перший „том”, яким видавництво «Грані-Т» започаткувало серію книжок, де українські письменники пишуть про видатних людей світу. Як повідомили мене у видавництві, півтиражу книжок розійшлися за місяць. І це мене дуже тішить. Мабуть, люди потребують не тільки розважальної літератури для свої дітей, але й трохи виховної.
„Пригоди на невідомому острові” мають свою, дуже несподівану історію. Цю книгу я починала писати в 5-му класі разом зі своєю подругою. Звісно, написали не до кінця, покинули. Але я зберігала цей зошит із недбалим дитячим почерком всі ці роки. А тепер дописала. Ця книга отримала першу премію в конкурсі „Портал Фантастики” і готується до друку спеціально на Форум видавців. Моя подруга в захваті від такого продовження нашої праці. До речі, там головні герої – дві дівчинки, одна з яких – така собі розбишака, що мріє бути письменницею, а друга – має призвісько „професор”. Найкумедніше те, що в житті так і відбулося. Моя подруга – кандидат філологічних наук, тепер живе в Німеччині, а я от намагаюся писати книжки. От такі були дитячі прогнози...
Крім цього, звісно, за презентую кілька «дорослих книжок». Це „Амулет Паскаля” та „Оленіум”. І ще кілька перекладів та перевидань.
- Якось Ви сказали, що у книгарні разом з книгою якого-небудь відомого закордонного автора купуєте ще й книгу когось з українських письменників. На яку саме літературу Вас тягне зараз?
- Зараз я читаю збірник новел та сценаріїв Ренати Літвінової. Для мене ця жінка – екзотичний птах, не схожий на інших. Її мислення для мене цікаве і близьке.
На полиці, в черзі (візьму в відпустку) – книги Алессандро Баррікко, „Гра в класики” Кортасара (хочу перечитати), „Інше тіло” Павича і збірник містичних оповідань латиноамериканських письменників. З українських хочу прочитати всі новинки.
- І ще цікаво, що саме читала Ірен Роздобудько, будучи вже не підлітком, але ще не зрілою людиною? Власне, мова йде про той період, коли кожен з нас починає бути справжнім собою...
- В цей час, якщо казати відверто, я «на повну котушку» пізнавала життя. І особливо нічим не захоплювалась, бо начиталася усього в дитинстві. Але можу сказати з впевненістю, це були виключно біографічні книжки і спогади.
Від біографії та листів-щоденників Гемінгвея, Джека Лондона, Цвєтаєвої, Пастернака до нарешті „дозволених” до друку спогадів Григорія Костюка, Володимира Винниченка, Тетяни Кардиналовської. Тобто це була авто- і біографічна література.
- Хто конкурент для Ірен Роздобудько зараз? Чи, на Вашу думку, у літературі немає конкуренції, бо мистецтво - річ не комерційна?
- У мене справді немає конкурентів! Не тому, що я така хороша (я до себе ставлюсь з величезною часткою самоіронії), а тому, що для мене всі письменники – друзі, приятелі, брати і сестри. Я ненавиджу поняття конкуренції, а ще більше – проявів заздрості. Я за повноцінну, класну, гарну, талановиту, не маргінальну літературу. Можливо, конкуренція і існує... Але вона десь там, в інших колах, які мені байдужі. Література – не змагання. Я ні з ким і ні в чому не змагаюсь. Все вирішує ЧИТАЧ.
- У Вас буває поганий настрій? Що допамагає з ним боротися - відпочинок, Ошо, гори, краща подруга чи щось інше?
- О, тільки не Ошо! Я читала якусь книжку Ошо. Все, що там викладено – не є для мене відкриттям. Воно для мене вторинне . Хоча мені подобається оптимізм, котрий несуть його праці. Можливо, комусь це знадобиться в хвилини розпачу. Але це не моє. Я не люблю порожніх слів про щастя. Я сама себе витягаю, як барон Мюнхгаузен: береш за коси і з усієї сили смикаєш! Часом, буває боляче... Але – вибираєшся якось.
Звісно, дуже допомагають друзі – це в першу чергу. Я завжди цінувала дружбу, але за останні два роки життя, зрозуміла, що без друзів просто здохла б. А ще – подорожі. Будь-які, коли просто їдеш світ за очі і дивишся, як під тобою тече дорога...
- Ви схильні поділяти людей на чоловіків і жінок? Яка між ними найхарактерніша різниця?
- В літературі – ні. В літературі розподіляю на справжність і штучність. Не важливо, ким створену. А в житті... Якщо це друзі, то не має значення, хто якої статі. А якщо не друзі, а щось інше... Звісно, я ніколи не кокетуватиму (тут я вжила б інше слово, але...) з жінками, а з чоловіками – робитиму все, що притаманно жінці. І в цьому чудова і найхарактерніша різниця!!!
Володимир Бєглов, JeyArt
Додано - 13-08-2007
|
|
23.09.2008 15:16:01 |
|
|
23.09.2008 15:15:59 | Додати коментар |
|
Блоги |