Привиди театру

Він не шукав. Вона не плакала.

Двері зі скрипом прочинились від вітру. В, тьмяно освітлений чотирма свічками, коридор увірвалась хуртовина. Сніжинки не встигали торкнутись землі - танули. Дивно. Тут так холодно. Взимку не видно зірок. Коли заметіль, звісно. А коли мороз хрустить під ногами - видно.

Вона сиділа в третьому ряді на крайньому біля проходу місці і дивилась на пусту сцену.

Хтось зачинив двері з того боку і повернув ключ. Снігу більше не стало видно. Вона залишилась сама в темному зачиненому театрі. Там гарно, коли темно. І коли пусто. Але пусто. Вона підвелася з крісла і спустилась вниз на сцену. Сіла на чистий, відшліфований ногами акторів, паркет і подивилась на пусті місця в глядацькому залі. Дивилась. Дивилась.

Вона любила запах театру. Там не було завіс. Він був маленький. Може навіть крихітний. Втім там пахло простором. Вона любила цей запах. Вона сама ним пахла. Це був запах її життя. І його запах теж. Вона любила цей запах.

Тоді підвелась і вийшла в коридор. Знову запалила, забуті прибиральницею, чотири свічки і занесла їх до залу. Розставила квадратом і стала всередині. Стояла і думала. Стояла і відчувала. І відчувала. Морозом під шкірою проходили крізь неї найменші коливання часу. Простору. Зараз вона не грала. Просто стояла. Просто була.

Вона беззвучно присіла. схилила голову майже до підлоги. пряме темне волосся впало на паркет. вона сиділа так декілька митей. глибоко вдихнула і зітхнула. просиділа ще кілька митей.

Вона зовсім розпружила своє тіло. відчула кожен сантиметр тепла, що межувало з її шкірою. того тепла, що виходило з її тіла. тоді помаленьку, наче вона була із крихкої глини, почала підводитись. так, наче хто взяв її за незриму петельку на плечах. спершу трішки розпрямила коліна, тоді випростала низ спини. помаленьку, наче на коліщатах, змащених якимось мазутом, випростала всю спину. дійшла до плечей. коли підняла їх- схиленою залишилась тільки голова. помаленьку випрямила шию. підняла голову, високо і гарно. очі були заплющені. в мить, коли розплющтла очі - здійнялась на пальці. високо-високо, як тільки могла. а погляд спрямувала кудись вгору, де мали б літати здивовані чудною нею привиди.

погляд в неї був пронизливо теплий. глибоко проймав цілющою уважністю. бачив аж до найслабшого спазму біля діафрагми, як буває, коли розповідаєш про щось хвилююче.

вона стояла на пальцях і торкалась очима котрогось зі своїх небес. злегка інколи переставляла ноги, відновлюючи рівновагу. випростана, як молодий листок на дереві, вона тяглась усім єством до того неба. здавалось, крізь її груди, проривається якийсь безслівний текст, дуже струнко і чітко написаний, але слабо зрозумілий для когось ще. здавалось, він злітає прямою траєкторією до того неба, але вдаряючись об нього розсипається окремими літерами на її голову, плечі, спину, падає під ноги.

на її очах виступили сльози. не котились по щоках. просто виступили і вкрили погляд скляною вологою. вона боялась рухнути повіками, щоб не злякати їх. її сльози любили втікати, так і не змивши з погляду не по віку глибокої туги.

вона розівчилась лити їх даремно. вона навчилась сповнювати їх значення і берегти для сумного ритуалу очищення. від нього.

вона рвучко і зі свистом вдихнула повітря в легені, і замість того, щоб видихнути - завмерла. вона трималася зі всіх сил полядом за те глухе і неписьменне небо, намагаючись втримати зіниці, що зрадливо починали тремтіти. щось далі виривалось з її грудей, але так і не досягнувши її неба, осіннім листям, цинічно і якось жорстоко комічно падало навколо неї, малюючи невинно милі візерунки. їх бачили тільки вона і те небо. вона тримала сльози, а воно непричетно мовчало.

вона довершено випустила з грудей рештки старого повітря і почала новий вдих. разом з тим, як піднімались її груди, вона здіймала догори руки. напружено і плавно, повільно і пружно, наче натягувала тятиву на луці, з якого мало вистрелити саме її розтрощене об власні сподівання щастя. вона спрямувала до того неба свої пальці, аж до болю випрямлені на тонких напружених руках, ніби просячи у нього чогось зовсім очевидного і безкоштовного. а для неї - безцінного.

а воно непричетно мовчало.

Додано - 14-02-2010

Додати коментар