Автор: Шумахєр
Назва: Зустріч в паркові

Він сидів, заглиблений у якісь свої думки, не звертаючи уваги на оточуючий його світ. Вітерець перекладав його волосся, граючись ним, то з плеча, то на плече, бавився його локонами, гладив їх, шарпав... Весна огортала його собою, своїми пахощами - теплим запахом трави, польових квітів, дерев, вечірнім щебетанням птахів... Але юнак, здавалося, не відчував того всього, не бачив - він, перебуваючи тут, на парковій лавці, тілесно, ніби забрав уси свої орґани чуття - все, до останнього нервового закінчення, разом із собою у свої думки, в якийсь инший, нематеріяльний світ...
Очи цього юнака були заплющені, але не міцно - ніби так, щоб він міг підглядати за всим, що коїться навколо нього, але непомічено; він сидів вільно, відкинувшись спиною на спинку лавки, та зі сторони можна було подумати, що він й не сидить, а якось підвис, парить над лавкою. Єдиною чіткою точкою опори цього хлопчини були розкинуті й простягнуті від лавки стрункі ноги, так само вільні з вигляду, як й усе тіло юнця; руки були схрещені на грудях, на тонких устах проступала легка посмішка... можливо навіть - блаженна посмішка...  Загалом, зовнішній вигляд нашого знайомого викликав замилування - гарний молодий юнак, який насолоджується весняною природою (наскільки то можливо у галасливому, задимленому, переповненому людьми Львові).
І таке враження не було хибним. Насправді, хлопчина кожного вечора приходив сюди, вмощувався зручно на лавку, закривав очи й насолоджувався весною - вдихав її запахи, слухав її музику, купався у її тепло-прохолодному вечірньому повітрі. Він любив весну - пору, коли вся природа оживає, всьо зеленіє, буяє в своїй зелености; коли починають виспівувати свої пісні кохання птахи; коли розкриваються перші бутончики перших цьогорічних квіток... Він отримував від споглядання цих природних явищ справжнє задоволення, знаходив у цьому душевну рівновагу, відпочивав від буденности життя у великому місті, розслаблявся...
І так тривало з дня у день протягом всиєї весни. Кожного вечора о тій самій годині він приходив у цей парк, сідав на ту саму лавку й просиджував на ній, бувало, до глибокої ночи, ні з ким не обмовляючись жадним словом... Та й люди не дуже радо підходили до нього - хтось бачив у цьому замріяному юнакові наркомана, хтось - алкоґоліка, хтось - ще якусь неґативну особу; ніхто не помічав (чи то не мав бажання помітити) чистоту і світлість цього хлопця, що сяяли, пробивались назовні з його грудей і посмішки...
Та от цього разу біля хлопчини присіла дівчинка й спиталася ніжним тоненьким і тихим голосом:
- Чи не буде у Вас цигарки?
Цей янгольський, як здалося юнакові, голос пробудив його і він вперше за вси свої медитації у цьому паркові відірвався від своїх внутрішніх переживань, відкрив очи й відповів дівчині:
- Ні, на жаль, - не палю...
Він й сам не зрозумів, чому він вирішив відповісти дівчині, бо це вже не перший раз з ним намагаються завести розмову, нав'язати якийсь діялоґ, але він завжди залишався незворушним, ніби не чуючи небажаних співрозмовників.
- Я також... - відповіла дівчина.
- Так чому ж Ви тоді запитуєте?.. - Не зрозумів юнак.
- Знаєте, це можливо якось дивно прозвучить, але я просто хотіла з Вами познайомитись. Я вже не перший день бачу Вас у цьому паркові й мені стало просто цікаво поспілкуватися з Вами, зрозуміти Вас, зрозуміти, чим Ви тут займаєтесь...
Дівчина говорила трохи затинаючись, сором'язливо, ніби переживаючи, як ці слова буде сприйнято співрозмовником, боячись чимось його образити чи нагнівити. Але хлопець навпаки з кожним її словом якось осявав, якось світлішав, на його обличчі проявлялись риси певного екстатичного стану, він упивався цим голосом. Коли дівчина запнулася надовше, він вперше поглянув на неї й здригнувся. Якесь дивне почуття охопило його, всим тілом пробігли якісь такі незрозумілі але приємні дрижаки - перед ним був янгол! Справжній янгол! Таких гарних дівчат наш юнак ніколи в житті не бачив. І це не була лише краса зовнішня - дівчина світилася красою, добротою, ніжністю зсередини. Це не означає, що вона ззовні була не гарна - навпаки, розкішне біле волосся елеґантно, вільно спадало на тендітні плечи, обличчя, по-дитячому блаженне, просто ніби було зіткане із ніжних пелюсток квітів та сонячного проміння; великі сині очи, як маленькі шматочки неба, були настільки глибокі, що в них, здавалося, можна було побачити зірки; груди дівчини, як схили в передгір’ї, при кожному її вдихові випирали з-під блюзи, ніби рвалися назовні, не вміщаючись в її затісних обіймах; тендітні ручки, складені в зап'ястях у замок, лежали на ніжних колінах, що виринали з-під спідниці своєю березовою стрункістю. В уявленні хлопця це міг бути або янгол, або мітична Єлена, що спричинилася до Троянської війни. Але за чистотою душевною, за тим сяйвом, що пробивалося з неї зсередини ця дівчина не могла спричинитись до чогось поганого, тому автоматично була сприйнята за янгола.
- Останні дні я весь час сідаю на лавці навпроти Вас і спостерігаю за Вами... - Знову несподівано озвалася дівчина. - Я вперше бачу таку людину, як Ви...
- А я вперше бачу янгола...
Дівчина знітилася, почервоніла й заховала свої гарні очи, пустивший свій погляд в протилежну хлопцеві сторону... Більше вони так й не спромоглися на жадне слово. Вони так й сиділи - дівчина дивилась кудись в далечінь, у небо, а хлопець дивився на дівчину. Тільки зараз він зрозумів, чого йому не вистачало весь цей час для довершености природної ґармонії - саме цієї дівчини, саме цього янгола. Тепер же, коли цей янгол, склавши свої крила, присів поряд нього на лавку серед усього цього весняного буяння, хлопець справді відчув себе найщасливішою на світі людиною, він неначе потрапив у Едем.
Юнак несміливо присунувся до дівчини, обійняв її однією рукою за плечі й легенько притиснув до себе. Вона повернула свою янгольську голівку до нього, поглянула у його очи й тихенько поцілувала в уста, після чого поклала свою голову йому на плече й закрила очи...
Ніч видалася дуже теплою й ясною, наші герої навіть не відчули її. Тільки коли почало сходити сонце, вони зрозуміли, що надходить новий день. День, у який вони увійдуть разом; день, у якому вони будуть разом; день, з якого вони завжди будуть разом...

Додано - 24-06-2008

Додати коментар