Автор: gnom
Назва: Вiдчуття

Що можна вiдчути, дивлячись на дощ через привiдкрите вiкно

остогидлого офiсу, де останнi 10 рокiв, немов у калейдоскопi,

промайнули твої мрiї та бажання? А з офiсною пилюкою змiшалися

твої перемоги та поразки, ставши однiєю купкою смiття, котру

байдуже викинули на смiтник.

Ти сто разiв бачив дощ з цього мiсця, радше, вiдчував його

присутнiть, позаяк тебе постiйно вiдволiкає оця коробка -

технiчне надбання людства, котре мiстить у собi все це людство.

Причому, показуючи його далеко не з кращого боку. Колись я дуже

любив дощ, це нормально для кожного. Бо це - магiчно. I

романтично. Та просто - прикольно. А тепер вiн мене дратує. Хоча

нi, я все ж i досi люблю покурити пiд час дощу - якесь iнше

вiдчуття... А мочити мешти - вже не люблю. I потрапляти пiд дощ

- не люблю. Менi стає або байдуже, або ж - дратiвливо.

А ранiше я так любив цiлуватися пiд дощем... А ще побiгати по

калюжах... А ще... Ой, чого тiльки цей дощ не бачив! Я знаю, чому

ми такi рiзнi з дощем. Вiн має здатнiсть зупинитися, а я - нi!

У нас повна дисгармонiя, тому вiн мене також напевно не любить. Я

йому вже не цiкавий... От такий у мене настрiй! Старiю, дiдько б

його забрав разом iз цим дощем. Оце вже непокоїть бiльше, нiж мої

стосунки з дощем! Бо ще є гори i небо, вогонь i вiтер. Там теж

останнiм часом наше взаєморозумiння бажає залишатися кращим.

Але все ж у дощ я люблю думати про приємнi речi: сьогоднi про

тебе i твiй лист. Вiн приємний, бо поливає бальзамом душу,

водночас вiн сумний, бо залишає багато запитань... Вiн наче дощ:

його так чекаєш, а потiм ти його боїшся, уникаєш, ховаєшся вiд

нього... А я кажу - старiю! Веду себе, немов студент на другому

курсi... Може на дощ подивитися iншими очима, як на все життя, що

мене нинi оточує? Може взяти, i - е-е-ех!!! По калюжах пiд

дощем пробiгтися. Просто порадiти життю, його дрiбницям - таким

теплим i приємним. Твому листу - без думок та накручування...

Додано - 17-10-2007

Додати коментар