Артем Чех: "Боюся, що у років 50 відмовлюся від усього написаного..."

Молодий письменник Артем Чех (на фото)
у свої 23 роки має за плечима уже чотири книжки. Його роман «Цього ви не знайдете в Яндексі» (видавництво “Фоліо”) став переможцем Всеукраїнського літературного конкурсу «Молодіжний міський роман». Не знаючи, що твір бореться за титул кращого, адже його на конкурс послав не автор, а його товариш, Чех взявся за написання другої книги під назвою “Киня”, рукопис якої незабаром вже лежав у видавництві “Факт”. Тож трапилося так, що у молодого автора водночас вийшли одразу дві книги та ще й у різних видавництвах. Зі слів Артема, причин, з яких він вирішив залишитися з “Фоліо”, у якому вийшли два наступні його твори “Анатомічний атлас. Важко бути жабою” та “Пластик”, - чимало. Хоча каже, що симпатизує обом видавництвам однаково...  
- Якось ти сказав, що для хорошого роману, перш за все, потрібне хороше ім’я героя. У твоєму випадку спершу було хороше ім’я автора (Справжнє прізвище Артема - Чередник).

- Моє псевдо з’явилося ще у дитинстві, коли мені було років з 10. Я часто їздив до Чехії, а після повернення розповідав друзям, як там круто. От мене і прозвали Чехом. Це так причепилося, що мене так почали називати і вдома, і в школі.

- Ти народився в Черкасах. Як опинився в Києві?

- Історія переїзду до Києва написана у книзі «Цього ви не знайдете в Яндексі». Я приїхав до столиці вчитися і залишився. Навчався у Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв, що на території Лаври. Маю освіту бакалавра за спеціальністю “Соціологія культури”. Працюю в одній рекламно-поліграфічній компанії райтером. Пишу усяку лабуду за “бабки”. Доводиться...

- Переглядаючи твою біографію, зауважила, що ти займався і музикою, і театральною майстерністю, і хореографією, і навіть на хор ходив... Схоже, батьки тягали тебе по всіх можливих гуртках, тільки не по літературних...

- У літературу я пішов сам. Мені було 12 років. Почув пісню “Я нічий” El Кравчука - і вирішив написати щось схоже. Так з’явився мій перший вірш. Далі - пішло-поїхало. До прози ж дозрів тільки у 18 років.



- Перші твори ти писав російською. Що стало переломним моментом, що почав писати виключно українською?

- Роман Анатолія Дністрового “Місто повільної дії”. До цього часу я не зустрічав такої української сучасної літератури. Була тільки та, що вивчають у школі, – Багряний і решта... Такого я не очікував прочитати.

- Після виходу першого роману друком наскільки змінилося твоє життя?

- Ніяк. Зрозумів, щоправда, що тепер треба ретельніше стежити за тим, що говориш, тому що все, що кажеш, буде використано проти тебе.

- В «Анатомічному атласі. Важко бути жабою» з’являється твоє ім’я. З тексту здається, наче у тебе якась особистісна образа на життя...

- Усі кажуть, що я там “нагнав” на героя - Жабу, хлопця на ім’я Віталік. Усі персонажі - мої друзі і знайомі. Коли вони перечитали мої книжки, сказали: “Дякуємо, ти відкрив нам очі”. Образи на життя немає. Ми тоді не жили, а радше існували. Це існування я і намагався показати.



- Продовжуєш писати про своїх друзів?

- Ні, тепер пишу тільки від третьої особи. Життя – складна штука. Колись
з кимось ми були друзями, тепер - ні...

- Яка літературна нагорода задовольнила б твої амбіції?

- Та не так вже в мене й багато тих амбіцій. Але якщо брати в цілому, то Нобелівської буде достатньо (Сміється). Насправді ж мені тільки 23, а от коли буде 70 і я буду старим імпотентом, то, скоріше за все, мені і “нобелівка” не буде потрібна.

- Творчої кризи не боїшся?

- Боюся, що в мене трапиться інший ступор, що в років 50-60 відмовлюся від всього того, що написав, як це сталося з Пастернаком. Та наразі перечитую всі свої романи - і залишаюся з них задоволений.



- Кажуть, в Україні культура книги занепадає...

- Я зараз не надто копаюся у видавничих справах. Мене це не цікавить. Проте останній Львівський форум видавців підтвердив, що книговидання в Україні розвивається, і стрімко. Інша справа, що українська література має стан містечковості. Свої читають своїх, свої своїх же і представляють. Переконаний: якщо підійти до будь-кого на Хрещатику і запитати: “Ти знаєш, хто такий Жадан? ”, відсотків вісімдесят перепитають: “А хто це?”. Якщо ж спитати: “Ти знаєш, хто така Оксана Робскі?”, - цю письменницю знатимуть майже всі. Українській літературі бракує піару.

- Над чим працюєш?

- Над черговою книгою, у якій розповідається історія напівєврейської - напівукраїнської родини. Це - серйозна річ. Однією з героїнь є 85-річна пані. Аби написати вірогідну історію, мушу знати історію того покоління. Я - фанат історії, тому такі речі мені писати просто.


кавувала Божена Городницька, спеціально для JeyART

Додано - 19-11-2008

Додати коментар