Контактна інформація
Починати з нами
Додати до улюблених сайтів
Jey

Вхід/вихід
Новини і огляди: львівські | фестивалі | люди | ексклюзив | шоу-бізнес | кіно | ще новини | Всі новини rss каналом
Nota Bene: на каві | ця.людина | місце.події | варто знати | хтоЄхто | АРТ-довідка
Народна творчість: література | фотогалерея | афіша
Блоги: Ганна Вдруг | kanifol | kasanok | Максим Колиба | Андрій Стрехалюк | Олександра Личак | Маріанна Піцишин

Новини:
 
  на каві

Павло Гудімов: «Проблема не у будинках, проблема – у голові»

Музикант, дизайнер, архітектор,
галерист... Одне слово, ходячий креатив Павло Гудімов. Він каже, що отримує
“культурний оргазм”, коли те, що він
робить, знаходить тих, хто хоче на це дивитися, крутити в руках, розглядати, милуватися і навчатися…
З його слів, так відбувається процес формування нового культурного
споживача. Павло Гудімов вірить
у велике майбутнє України. Він живе
культурою своєї країни, і не те що вболіває
за неї, - намагається лікувати це суспільство від незнання. Він не любить говорити про особисте, але любить, хоче і вміє говорити про мистецтво…




-    Альбом «Монополія» за текстами не менш “закоханий” і сумний, проте у музиці набагато драйвовіший, ніж «Трампліни»…

- Я б не сказав, що «Монополія» сумний альбом. Він, радше, серйозний. Люблю іронізувати, не жартувати. Таку музику довго слухати було б неможливо. Музика повинна бути зі спеціями, але серйозна. «Монополія» - перехідний етап до третього диску, над яким працюємо вже майже рік. Повністю поміняли принцип роботи. Відтепер група «Гуд:мов» працює над музикою разом. У мене є купа заготовок, але ми їх не використовуємо. Просто приходимо на репетицію і робимо спільно драйвовий альбом. Одна з перших пісень з’явиться взимку. А платівку плануємо видати навесні 2009-го.

- Ваш кліп на пісню «Баста» зчинив справжній переполох…

- Усе почалося вісім місяців тому, коли ми оголосили конкурс молодих режисерів і людей, які можуть творити ідеї для кліпів. Переміг Віктор Бакін, хлопець з Івано-Франківська. Кліп «Баста» - його ідея. Він був і режисером, і оператором. Було зроблено декілька версій відео. Найбільш “кастровану” (бо був справжній “жестяк”) запропонували телебаченню. І тут почалися проблеми з агенцією, яка надавала нам акторів, з самими акторами, з деякими інстанціями, що вимагали відео на перевірку… Нічого перевіряти ми, звісно, не дали, а понесли ролик одразу на ТБ. Усі перестрашилися, а відтак відео можна побачити хіба на регіональних каналах… Як на мене, вийшла класна еротика. А дві “некастровані” версії наразі можу переглядати лише я (Сміється. – Б.Г.). Навіщо робити банальну «Басту», де вони сидять у кав’ярні, вона хапає квіти і б’є його по обличчю, вибігає на дощ, сльози ллються… Навіщо робити штамп?

- Можливо, треба було просто заплатити за ротацію?

- Група «Гуд:мов» ніколи не платитиме за ротацію. По-перше, зараз ситуація вже не та. Тепер телеканали дзвонять і просять дати їм кліп. А по-друге, не платити – це принцип. Українську музику повинні підтримувати, а не руйнувати. Це “співаючі труси” навчили музичні телеканали брати гроші за ротацію. Відтак ТБ вже не уявляє себе без проплаченого ефіру. Раз так вже є, то нехає ті “труси” і платять. А я хочу бути поруч з нормальною музикою.



- Ваші пісні - звернення. Звернення до Неї, зокрема. Вона - «Стихія», «Водолій». Ви за нею «Сумуєте», називаєте «Моя любов»… Хто Вона?

- Іноді - група, іноді - кохана дівчина, іноді - вся Україна. А загалом я звертаюся до всіх вас. Не ставлю за ціль робити революцію в музиці. Моя мета – передати емоції. Емоція – найсерйозніша, найдорожча конвертована валюта, яка є нині у світі.

- Ви багато на себе берете – музика, видавництво, дизайн, галерея… Не втомлюєтесь від світу?

- Я – закінчений оптиміст. Насолоджуюся світом, і він відповідає мені взаємністю. Не втомлююся. Я створив і очолив культурний холдинг «Гудімов арт-проект», а це архітектурна майстерня «Я Дизайн», арт-центр «Я Галерея», видавництво «Артбук» та креативна група «Акцент”, яка робила Форум видавців у Києві і рекламну кампанію «Книга – це зброя», український павільйон у Канні, сайт для Каті Царик. Не хочу тікати на край світу, бо для мене край світу - то Україна. Ми на узбіччі всіх світових процесів. Куди не їду – Іспанія, Франція, Америка – там бурхливе життя. Максимум на тиждень. Тут цікавіше. Повертаєшся сюди і хочеш щось будувати. Ми ходимо стежинках, щось будуємо, як мурашки, і, знаєш, є результат. Революційний результат по відношенню до культури. Я ні за що так не переживаю, як за те, щоб Україна не втратила культуру. Ми женемося за всілякими благами цивілізації: набудували купу супермаркетів, є місця, де можна поїсти дешево, одягнутися, але головне не втратити культуру, бо можна перетворитися у загальне суспільство споживачів, але споживачів зовсім не культури.
 Тому я хочу зацікавити середній клас споживати книжки, музику, мистецтво. Арт-центр «Я Галерея» відкритий сім днів на тиждень. Вхід - вільний. Там показую різні проекти – українські і закордонні, проводжу семінари, майстер-класи художників. Оце і є життя! І маю надію, що незабаром станеться те, до чого вже давно прагну – сучасна культура перестане бути від’єднаною повністю від держави, щоб дійсно держава звернула увагу, виробила стратегію підтримки української культури, а далі - показати українську культуру світу. У нас нема нічого, щоб ми йому показали. Що в нас є сильнішим від нашої культури? Ми що – машини класні робимо? Чи в нас є супер меблі якісь? У нас купа чого нема. Як кажуть – «сирьєвая» держава. Це бачення треба руйнувати.

- А львівське мистецтво має що показати світу?

- Так. Якщо ідеологічно добре підготуватися, воно дійсно вражає. Але без передісторії, деякі речі незрозумілі. Українське мистецтво, як явище є. Я його називаю «наше мистецтво». Є автори, яких можна розділити на три вікові категорії: «до 40 років» - їх мало, але серед них - Артем Волокітін (Харків), Олексій Хорошко (Львів), більшість з цього покоління повиїжджали за кордон, там нормально осіли, працюють. Друге покоління – «від 40 до 60-ти» – це найвідоміші українські художники – Павло Маков, Владко Кауфман, Микола Маценко, Олег Тістол, Марина Скугарєва. Третє – «покоління, яким за 60 років» – це такі вже класики сучасного мистецтва як Тиберій Сильвашин, Володимир Будников, Ігор Янович. В більшості цих художників знають за кордоном.



- А що в Україні?

- У Львові я багато спілкуюся з місцевими художниками і виставляю їх у арт-центрі – Ігоря Яновича, Володимира Сайдиковського. Із задоволенням спілкуюся з Влодком Кауфманом, Олексієм Хорошко. Художникам треба давати реалізовуватись тут, на місці. У Яновича остання виставка була років 12 тому, у Сайдиковського теж давно і та була збірна. Вони ж класні, вони ж продукують, і продукують класні проекти. Тішуся, що вдалося привезти до Львова проект Павла Макова «Сади». Маков - найкращий графік України. Ще у 1993 став членом національної спілки художників і графіків Великобританії. Його виставляють по всьому світу. Живе у Харкові, але у Львові не виставлявся. Мистецька активність має бути скрізь, не треба розділяти Україну на захід і схід. Янович, Маков – українські художники. Вони і роблять Україну, в якій я хочу жити.

-    Маєте потребу повертатися до Львова?   

- Я постійно сюди повертаюсь. Це - моя батьківщина. Я тут народився. Тут моє коріння, яке не хочу з себе виривати. То - моє місто. Хоча є речі, які мене тут дратують. Оце ставлення, що «Львів є найкраще місто». Так, Львів - супермісто, і львів’яни у нього в боргу. Бо все, що було зроблено у цьому місті, було зроблено у давні часи. І отой комплекс у більшості львів’ян залишається.  Олег Тістол, який тут навчався сказав, що Львів - місто-музей заселене своїми відвідувачами. Не хотілося б щоб так було. Хотілося б щоб ми користувалися Львовом як власним музеєм. Треба врешті зрозуміти, що зараз 21 сторіччя. І це не Діснейленд.

- Кажуть, що студенти-художники за кордоном не вміють тримати олівця у руках, настільки все стехнологізовано…

- Криза справді є. Але є й великий плюс. За кордоном навчилися подавати мистецтво в музеях, колекціях, і навіть комерційно на аукціонах. Там існує великий пласт модернізму ХХ ст., який змінив все, і його можна побачити у музеях. А у нас що? У нас - традиційне мистецтво і дуже рафінований погляд на народне мистецтво. У нас є школа. Але більшість людей після тої школи йдуть заробляти гроші – реставрувати або малювати живопис на продаж. І це є проявом ідеологічно слабкої позиції. Якщо ти закінчив школу і не можеш довести, що своєю творчістю можеш забезпечити себе і наступні покоління, – ти слабкий. І це проблема молодого мистецтва.
Що ж до шкіл, то мені подобається Харківська школа – замішана на дизайні. Львівська – не дуже заакадемізована, більш творча. Проблема не у школі, а в тих, хто навчається. Хоча це буде багатьом чути дуже боляче. Слабкість. Ми не знаємо куди рухатись чи в Європу… чи робити собі східні базари. За кордоном своя криза. У них ті, хто навчається, пішли у зовсім концептуальне мистецтво і забули, що його треба ще реалізовувати. Але є ще та стара гвардія – школа скульптури, якої у нас практично уже немає. Окрім Олександра Сухоліта, я більше нікого назвати в Україні не можу. Ми теж можемо розівчитися незабаром тримати олівець у руках. “Гвардійці”, яким зараз за 40, 50, 60, – сильно сформовані. Вони мають те чоло, яким можна пробити стіну.



-Якось, розповідаючи про діяльність «Я Дизайн», ви зазначили, що уникаєте робіт над інтер’єрами ресторанів…

- За 2 останні роки почали по трошки займатися офісами і бутіками. До того ми уникали роботи з публічним простором, хотілося формувати приватний. Ми не хотіли розмінюватися на попсу. Займаємося серйозною архітектурою. Наше – це мінімал, аскет-дизайн. І нарешті до цього дозріли деякі замовники. Створити простір – це велика відповідальність. Серед клієнтів, лише один був львів’янин. Ми працюємо з усією Україною, але от Львів не зацікавлений в сучасних дизайнах, хоча я вважаю, що така сучасна архітектура, сучасний дизайн у контексті старого міста найкраще рішення, бо імітувати не виходить… робити такий стиль, або використовувати те, що було, або дійсно робити щось дуже тонко, мінімально, щоб не порушувати…

- Львів’яни зазвичай дуже неприхильно ставляться до нової архітектури...

- Не треба було такий постмодерт будувати, як у центрі біля пам’ятнка Міцкевичу.  Треба було запросити серйозного архітектора, бажано якогось голландця або австріяка, який би збудував щось нормальне. У львівському контексті добре б виглядав якісний мінімал. В Україні, на жаль, окрім Дніпропетровська та Харкова не має людей, які будують у такому стилі. Але тут всі свої, тому ніхто не захоче запросити дійсно нормального архітектора. Тому маємо те, що маємо…

- Виходить, що Львів - закрите місто?

- Львів закритий для всього світу... Щоб щось вартісне зробити, і класне, треба запрошувати серйозних архітекторів, так, як це роблять в Нью-Йорку чи Парижі. Я був на святкуванні річниці музею Quai Branly, який Жан Нувель збудував неподалік Ейфелевої вежі, це - екстрасучасно, це кінець ХХІ століття. В Барселоні зараз новий символ, який збудував той же Нувель, - будинок-хмарочос. Він класний, стильний, він точно не псує місто. І всі у Барселоні ставляться до цього будинку нормально. Але треба народ привчати до тієї якісної архітектури. А ми наразі не навчили їх сприймати навіть сучасне мистецтво.
Навіть рок-музика досі є андеґраундом для України…  У нас, в Україні, зараз на музичному олімпі «співучі труси» з усіх екранів, які особливо нікому й не цікаві. Рок-музика в андеґраунді знаходиться. В усьому світі ця музика є, і вона дуже популярна, а в Україні створюються умови, щоб не виникали нові колективи. Важко пробитися молодим, практично нереально. Всі вимагають грошей. У нас немає системи продюсерства, а якщо є - то там просто ламають талановитих. Ця ситуація є дуже руйнівною. Всі жаліються, що немає молодих колективів, а як вони мають зростати, якщо перспектив ніяких нема. Треба стимулювати, щоб канали крутили якісну музику. Повинна бути система, яка дозволить розвиватися масовій українській культурі, це стосується не тільки поп-музики чи рок-музики, але й кіно, загалом - всієї культури.



- Повертаючись до теми архітектури, розумію, що влада причетна до цієї бездіяльності…

- Де взяти стільки дійсно якісно прогресивних людей, які би могли б стати головними архітекторами міст, художниками, щоб стежили, щоб не ставили салонні скульптури на вулицях міст і так далі? Навіть той Майдан Незалежності – то страшне. Мені перед сером Полом було соромно, коли він там виступав, добре хоч дупою стояв до тієї колони. То не є рівень. І я буду прикладати зусиль, щоб люди, які ще залишилися в Україні, які можуть показати той рівень, щоб вони це робили, щоб вони будували нормальну скульптуру, пам’ятники. Київська традиція, у Львові вона теж є., що біля скульптури треба зробити лавочку, або камінчик, щоб можна було сісти, сфотографуватися. Салончик… такий собі…. То все такі розваги. Біля Домініканського собору стоїть «розвага» - кожен хто не йде – пальчик пам’ятнику тре…  Може людям то подобається… а може подобається, бо підсовують всяке гімно…
Те саме по телебаченню. Де канал культура, сучасних динамічних новин? Де я можу побачити, що сучасного відбувається у світі? Чому маю дивитися Бі-Бі-Сі?

- Які ж мають бути перші кроки влади, львів'ян?

- Не чіпайте нічого. Я проблему бачу більше в головах, а не в будинках. Перше - треба зберегти своє, друге - не можна бути сліпим чи мати шори і не дивитися ні наліво, ні направо... Найактивніші туристи у Львові - це поляки та кияни, а нам треба зробити, щоб Донецьк, Дніпропетровськ, Харків їздив сюди. Вони повинні бути тут на вихідних. Треба робити залізничні дороги, готелі, але ж немає... Треба, щоб всі ці гасла - «Львів - відкритий для світу» - відповідали змісту, бо й далі будемо декларувати і все.
А щодо влади... Львів невелике місто. Міркую, що головний архітектор міста має кожен день годину гуляти Львовом і дивитися за всім. Збирати всіх начальників міста і підходити до центральної частини міста, як до своєї власної квартири. В такому сенсі - повністю оберігати, і якщо ремонтувати, то ремонтувати так, як для себе. А ще треба мати високий смак та інтелект, треба запрошувати на консультацію відомих світових архітекторів, для того, щоб розуміти, що далі робити з містом. І ще - треба нарешті щось робити з площею Ринок: будинки всередині тріскають, нищаться, там жити майже неможливо, а квартири далі продають в інші руки. Думаю, що всю площу Ринок уже давно треба було централізовано продати під спеціальні приміщення, - офіси, кав'ярні, готелі, галереї, музеї, останнім двом надати пріоритети. Наскільки я розумію, ця ідея давно була оголошена, але так нічого і не зробили. Ми будемо чекати, доки почнуть падати будинки?

-  Що відчуваєте до Львова?

- Мені дуже подобається той стан, в якому знаходиться Львів, він мені нагадує… вінтажне місто. Я не люблю такої реставрації ,коли не зрозуміло старе місто чи ні. Мені подобається, коли стіни облущені, коли воно живе, реальне. Єдине мене болить, що люди не розуміють, що далі робити зі Львовом. Це – туристичний центр України фактично. Центр цілого регіону туристичного. Тут треба вкладати і вкладати. Треба робити щось тут для всіх верств населення. Тут є кондитерські, купа кав’ярень.. де готелі? Будуть? Ахметов приїде і зробить готелі?



- Що саме з вашої діяльності приносить прибуток? І для чого вам гроші взагалі?

- Гроші потрібні, щоб отримувати задоволення, розвиватися і вкладати їх у себе, в інформацію, в культуру у державі. Все, що я заробляю, – вкладаю. У мене немає хобі на кшталт колекціонування машин, тому я подорожую, скуповую книжки. Маю таке правило: якщо купую книжку, то її має переглянути все коло моїх знайомих. А прибуток приносять архітектура, дизайн, музика, креативна група «Акцент», в майбутньому - і видавництво «Артбук».

- 2007 рік для вас був «вибухом креативу» - ви відкрили «Я Галерею», видавництво «Артбук», запрацювала група «Акцент», відіграли всеукарїнське турне… Що стало поштовхом до такого злету?

- Через те, що кілька років тому я став вільною людиною і взяв правильний розгін, і дякуючи тому, що ми розійшлися зі Славиком Вакарчуком, й стався оцей вибух. Я не міг далі розвиватися у тісних рамках. Мені потрібні були крила, аби робити те, що роблю зараз. Ви не повірите, але “Гудімов-арт-проект” робить понад 100 подій на рік, тобто кожен третій день щось відбувається. На щастя, я не все роблю власними руками – у штаті нас 21.
Коли те, що ти робиш знаходить тих, хто хоче на це дивитися, це слухати, бачити, тримати в руках, купувати… - я отримую культурний оргазм. Так формується нова людина, новий культурний споживач. Це кайф. В України велике майбутнє. Я розумію, що це фантасмагорична версія, але нам за 10 років потрібно пройти 50 років культурного розвитку європейського. Бо ми зараз глибоко….

- Чи може таке статися, що за 5 років у Львові, Харкові, в інших містах відкриються відділення «Гудімов арт-проект»?

- Так, про це йдуть розмови. Але без певних інвесторів, які на місцях зможуть здійснювати керівництво (технічні керівництва), цього не відбудеться. Ведуться розмови і про Одесу, і про Дніпропетровськ, і про Харків, і про Львів. У мене вже готова схема і школи, і  роботи такого культурного бізнесу.

-    До життя у Києві довго звикали?

- Цей процес був важким і тривалим. Десь чотири роки я дійсно звикав, шукав те, що можна полюбити. І знайшов. Я зрозумів, що Київ - місто, може, з естетичного і архітектурного боку не найцікавіше, особливо після Львова, але це місто гарних людей, які приїхали працювати, розвиватися і головне - вони приїхали до столиці, щоб мати можливість спілкуватися з більш широкою аудиторією, як у моєму випадку, і впливати на цю аудиторію.


кавувала Божена Городницька, для JeyArt

Додано - 05-11-2008

Додати коментар

 
Блоги
львівські:
¤До Львова везуть Контрабас
¤Афіша Львівської філармонії на березень
¤Лінія втечі тішить новим трибютом. Тепер The Prodigy

фестивалі:
¤Ударимо автопробігом по безкнижжю і нехлюйству
¤В березні у Львові буде дуже солодко
¤Ані Лорак їде на фестиваль «На зустріч Мрії»

ексклюзив:
¤Український фотокор став лауреатом World Press Photo
¤Українські Вечорниці вперше відвідали Швейцарію
¤Ярослав Грицак: життя, смерть та інші неприємності

шоу-бізнес:
¤Vladislav Левицький - улюблений співак гурту «ТіК»!
¤На «Євробаченні» Владіслав Левицький співатиме пісню гурту «АнтитілА»?
¤Музикою з Криївки потішив холдинг емоцій

люди:
¤Помер Джером Девід Селінджер
¤Картинки. Yiorgos Yiakos
¤Сашко Положинський йде на президентські вибори!

кіно:
¤У Львові та Відні зніматимуть фільм про Кульчицького
¤В Україні з’явиться перший анімаційний комікс жахів
¤Лесь Подерев’янський зніматиме блокбастер

ще новини:
¤У Львівській філармонії 18 лютого — Віртуози Львова
¤На знімальному майданчику - Львівський дитячий телевізійний театр «Юрашки»
¤В новий рік — з новим Слоником!



Маріанна Піцишин
Привиди театру

Він не шукав. Вона не плакала. Двері зі скрипом прочинились від вітру. В, тьмяно освітлений чотирма свічками, коридор увірвалась хуртовина. Сніжин...

Олександра Личак
Записки інопланетянки

О деревьях ...    Я смотрела на деревья. Они  начинаются снизу и уходят  кор...




Професійний фотограф
Гудима Борис
Весільне фото, портерти, дитяче, сімейне фото.
Професійна якість, помірковані ціни.
(працюю разом з дружиною)
http://www.photolife.lviv.ua

Лінк тижня
 
Нова рубрика - картинки

Мабуть в уважного читача вже виникло запитання: що ж воно таке, той клятий pin-up?!


Триває завантаження...
         

Думка редакції може не збігатися з точкою зору авторів та дописувачів статтей.
Редакція не несе відповідальності за достовірність інформації, наведеної в нередакційних та рекламних матеріалах. При використанні матеріалів сайту, гіперпосилання на JeyArt.com.ua обов'язкове!
2006-2018 © Jey Corporation. E-mail редакції — office@jeyart.com.ua
веб-дизайн: Костя Бєглов,
веб-програмування: Юрій Сторож
Rambler's Top100 Rambler's Top100 Яндекс цитирования Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Корисні посилання: Error: Cache dir: Permission denied!
Error: Can't open cache file!
Error: Can't write cache!