Тарас Прохасько: «Львів є найбільш вираженою українською проблемою, проблемою негативною»

Коли уявляєш таку людину, як Тарас Прохасько, важко сказати, кого у ньому більше: письменника, філософа, біолога, журналіста. Можна сказати одне - це людина з якою завжди цікаво говорити, завжди цікаво дізнатися його погляд на ті чи інші речі. Складається враження, що він, постійно перебуває у гармонії з усім і зі всіма оточуючими.

– Почнімо з твоєї творчості. Всі чекають на твою нову книжку, колись ти говорив, що представиш її на цьогорічному Форумі видавців?

– Як бачите, її ще немає. Я вважаю, що писати треба тоді, коли треба, коли відчуваєш, що вже просто не писати не можеш. В мене все добре, але я ще її не написав. Так є.

– Добре, тоді давай поговоримо про українське книговидавництво загалом…

– Книжкова індустрія переживає піднесення. Зараз видається багато добрих книжок, але і поганих також багато. Останнє є ознакою доброї книжкової індустрії. Мене непокоїть інше – коли порівнюють книговидання у нас і, скажімо, в країнах Європи, то говорять про публіцистику, художню літературу. Натомість про видання енциклопедій, довідників, спеціалізованої літератури не зазначають, а у нас воно є.

– Книжкова індустрія розвивається, а читати книжки є кому? Я маю на у вазі загал...

– Є! Мене тішить, те, що у нас постійно підростає покоління, яке читає не лише те, що зараз виходить, а й те, що друкувалося у 90-х роках.

–  І класику вони теж читають…

–. Так. І класику. Ми маємо читача, який читає послідовно, системно і систематизовано.

­ – Хто є читачем Тараса  Прохаська?

– Не знаю, але до мене на зустрічі приходять дуже добрі люди, цікаві. Я їх дуже люблю, люблю з ними спілкуватися.

– Якщо говорити про сучасну українську літературу у світовому просторі, яке місце вона займає на цій карті? Як відбувається процес інтегрування?

– Наша літературу, що відома за кордоном, є дуже вибірковою. Йдеться про дуже випадкові, особисті речі.

– Наш ринок насичений літературою, у великій мірі неякісною, неукраїнською. Як це змінити?

– Я не знаю. Момент націотворення пропущено. Нам треба змінити свій погляд, треба зрозуміти, що є нашою національною ідеєю. Слід зрозуміти, що тої класичної ідеї неможливо втілити.

–  Чи відрізняється те, що читають на Західній і на Східній Україні?

– Знаю про один феноменю У деяких східних мегаполісах тепер дуже багато читають української літератури і серед цих читачів багато російськомовних.

– Якщо говорити про Львів, то яке місце він займає в культурному просторі?

– Львів є такою найбільш вираженою українською проблемою, негативною. Львів – дуже гарне, дивовижне місто, яке сильно руйнується, нищиться і не може знайти способу, як стати містом загальноукраїнського значення. Всі ніби люблять, поважають його, але ніхто на нього не зважає. Ні у Львові, ні в Україні.

– Чому у Львові Львів зневажають? Як це виражається?

– Воно виражається у тому, що дуже багато того, що можна би було перетворити на якесь щастя – щастя, що ти живеш у цьому місті, багато людей ігнорує. Вони не роблять собі з того міста саме щастя. Люди живуть у Львові так, наче поза ним.

– Можливо це відбувається через те, що люди зосереджуються на матеріальному?

– Так. Але добре інше – у Львові є багато тенденцій до розвитку, проходить еволюція. Добре, що у Львові є така певна міська сила, яка не зникає. Зрештою, з цього міста вона не може зникнути. Просто треба переглянути свої наміри, своє ставлення до міста, до того, яке воно має значення для його мешканців.

Раптово подумав, що можливо я трохи бздури говорю… Але я тішуся щодо цієї своєї можливості. Я не є ні політиком, ні аналітиком, ні систематиком, ні політологом. Я можу говорити все, що хочу. Я є таким собі провінціалом, який живе своїм життям і раптом його питають про важливі речі.

– Місце, де ти себе добре почуваєш?

– До останнього часу це був Івано-Франківськ. Тепер у ньому почалися якісь такі зміни, що руйнують моє уявлення про ідеальне місце. Місто змінюється, так є завжди. Це топографічні, архітектурні, екологічні зміни. Звиклося до чогось іншого, а тепер вже не так. Це не є соціологія, це розвиток, який би я хотів залишити незмінними. Я консерватор.

Щодо Карпат, то це файна річ, але вона є двозначна. З одного богу, це місце де можна знайти себе, але з іншого – системні зміни у Карпатах є настільки швидкими, динамічними…

­– А що повинно містити  у собі ідеальне місце?

– Передовсім потрібен внутрішній спокій, щоб розібратися із самим собою. Якщо людина відчуває такий спокій, то їй у цьому місці добре. Особисто я робитиму все, аби було добре.

– Щодо найближчого майбутнього... Є задуми, які втілюватимеш у життя?

– Є один таємний план, який стане дійсністю за кілька тижнів. Це така спроба написання сценарію до повнометражного фільму.

–  Про що цей фільм, чия це була ідея?

– Всі фільми є, переважно, про любов і цей також. Це окрема вигадана історія і до цього немає більше що розповісти. Для мене це буде перша проба такого вираження.

Це ідея  не моя, мені запропонували написати сценарій. Детальніше я не говорю. Я… ніколи не любив одне з найбільш болісних у житті відчуттів… Я не любив, коли чоловіки говорили між собою про випадкових жінок. Я вважаю, що є речі, про які не говориться. Ця моя пригода, зі сценарієм. Це також річ, про яку не говориться. Поки не народиться дитина, тоді вже нікуди не подінешся.

-- Тоді бажаю, щоб ця дитина народилася чимшвидше.


Кавувала Наталка Вогник, для JeyArt
(фото - novynar.com.ua)

Додано - 18-02-2008

Додати коментар