Володимир Кучинський: «Це неправильно, коли в театрі за все відповідає одна людина!!»

Львівський академічний театр імені Леся Курбаса вже другий рік поспіль продовжує святкувати. Нагода є, аж дві. По-перше, 120 років з дня народження засновника нового українського театру Леся Курбаса, а по-друге - 20 років з дня народження власне Театру Курбаса у Львові. Нагадаємо, що минулого року в рамках святкування було проведено Третій міжнародний фетиваль «Театр. Метод і практика: ALMA MATER».

Крім того, в 2008 році минає 70 років з дня народження Василя Стуса, твори якого теж значною мірою вплинули на формування Театру Курбаса (результатом цих впливів є, зокрема, драматична симфонія «Марко Проклятий або Східна легенда»).

А у кінці лютого курбасівці їдуть на гастролі до Києва - везуть туди добрий десяток свого «the best». Виступатимуть на великій сцені, а не на звичній для них камерній. Це буде цікавий експеримент - більшість вистав, що їх покажуть львів'яни, буде зіграно на традиційній театральній сцені вперше. До речі, гастролі відбуваються на запрошення Міністерства культури.



Наша вивідка з художнім керівником Театру Курбаса Володимиром Кучинським відбулася спонтанно. Зав'язалася розмова, початок якої просто змусив непомітно покласти на стіл диктофон і, наче нічого не трапилося, продовжувати сьорбати свою каву.

- Вас запросило аж-аж міністерство. Чому ж тоді ви працюватимете на сцені Інституту Карпенка-Карого, а не на сцені Театру Франка, до прикладу?

- Ну по-перше, як на мене, сцена Театру Франка надто велика навіть для самих тамтешніх акторів - мені здається, що її розміри задуже «ангарні». А в Карпенка-Карого виступатимуть наші діти - там ми покажемо студентські роботи. Всі інші вистави відбуватимуться на сцені Молодого театру. Тамтешня сцена традиційна, з елементами амфітеатру. Мені здається, вона буде для нас цілком комфортною.

- Більшість матеріалу, що ви його везете до столиці, вперше переселиться з камерної сцени на традиційну. Там важкувато буде відтворити той контакт з публікою, до якого звикли ваші львівські глядачі...

- Насправді ці всі імпровізації залишаються. Це на перший погляд здається, що аби спілкуватися, треба вішатися глядачеві на шию чи працювати на перший ряд. Контакти, звісно, будуть - трохи інші. Тут нема над чим думати.

- А як просувається питання щодо власної великої сцени у Львові?

- Питання це висить у повітрі. Свого часу велися розмови про сцену театру ПрикВО...

- А ПрикВО ж куди?

- Тоді мова йшла про приєднання.

- Ви маєте на увазі спільне використання?

- Ні, власне про об'єднання двох театрів...

- Ви б погодилися на об'єднання вашої лабораторії, що має свою історію, методологію, свої традиції, до іншого театру?!

- Ти знаєш, я працюю з людьми. І кожен має якісь свої погляди, свою базу, свій підхід до роботи. Для моїх акторів, можливо, є горем те, що вистави постійно ставить одна людина. Я б їм вже давно мав набриднути! Я взагалі, чесно кажучи, намилився піти в актори і заспокоїтися... Але ж усе в житті взаємопов'язано. Для того, щоб можна було когось запросити зі сторони, потрібні гроші. Бо просто так, за натхнення, працювати може мало хто - посидиш місяць-два без роботи і починаєш на стінку дертися. Тоді якісь з'являються ще матеріали - з акторами, зі студентами. А для того, щоб запросити сюди Троїцького, Жолдака, ще когось, потрібні гроші. І щоб театр міг ці гроші заробити, потрібна велика сцена, що буде приносити прибуток. Все просто.



- Окей, у такому випадку можна говорити про будь-яку велику сцену Львова. У театрі імені Заньковецької теж приміщення немаленьке... Ви б погодилися на об'єднання із цим театром?

- А чому ні? Розумієш, у даному випадку мова йде про окремих талановитих людей, а не про колективи. Бо зараз театр не має такого образу, як, до прикладу, в середині двадцятого століття. Тоді існували театральні школи - люди певним чином працювали, створювалися напрямки... Років за десять утворювалися набори штампів, що ті напрямки характеризували. Так, власне, й з'являлися оті театральні школи. І актори, що там працювали, залишалися у межах того колективу навічно, пожиттєво. Зараз не можна говорити про те, що театр наділений такими рисами...

- Тобто, якщо колись можна було говорити про явище Театру, то тепер можемо говорити про явище окремої особистості, що працює в Театрі?

- Так. Зараз театр не відіграє такої ролі, як колись. Ну от поміркуй - тоді не було ні кіно, ні телевізорів, ні Інтернету. І весь люд обертався навколо театрів. Я маю на увазі хоча б трохи свідому публіку. Слава Богу, у ті часи театри ще якось різнилися між собою за жанром - то оперета, то драма, то кабаре. А зараз вже й за цим критерієм відмінностей нема! Он у Києві усі театри, за невеликим винятком перетворюються на оперету. І львівські теж впевнено ідуть цією стезею...

- У тому числі Театр Курбаса?

- От я й боюсь, що і його може спіткати онная процесія (сміється). Просто треба розуміти, що зараз ми живемо в часи окремих митців, які, грубо кажучи, самі за себе відповідають: самі визначають, що їм робити, з ким і де працювати.

- Будемо сподіватися, що Театр Курбаса на театр оперети не перетвориться. На початку розмови ви сказали, що збираєтеся взагалі працювати лише у якості актора. Хто, на вашу думку, у такому випадку стане художнім керівником Театру Курбаса?

- Ну це я напів жартома казав. Однак у кожному жарті є доля правди. Мушу зараз вкотре повторитися - це неправильно, коли в театрі (і будь-де!) за все відповідає одна людина! Ну не може хтось один п'ятдесят років підряд народжувати нові ідеї. Хочеш ти цього чи не хочеш, але ж у цієї особи утверджуються певні смаки, погляди на мистецтво. Там, у голові, воно все залишається. І щоб народити щось нове, потрібно усе старе стерти. А це ж неможливо! Так, ти будеш ставити гарні вистави, однак буде видно, що їх ставила одна й та сама людина. А акторам слід мати різних режисерів.

Відтак потрібно брати нових людей - нехай вони чомусь вчаться, створюють щось своє. Я вже довго виношую ідею Академії Гри. Це мав би бути логічний крок в розвитку театру, беручи до уваги те, про що ми говорили - явище окремої творчої особистості.

Від традиційного театру Академія Гри ім. Леся Курбаса, насамперед, буде відрізнятися самим підходом до творчого процесу. Якщо в театрі переважно існує поділ на режисерів та виконавців, то тут існуватимуть лише співтворці. 

Відтак навчання і передача досвіду має відбуватися не в традиційно-академічний спосіб, а за принципом практичного освоєння матеріалу і ремесла під керівництвом майстрів. Окрім того, що Академія Гри продовжуватиме лінію репертуарного театру, вона стане й місцем реалізації багатьох мистецьких проектів різних форм – від постановок на малій та великій сценах (робота у цих двох форматах є засадничою для Академії Гри) до роботи на мегасцені – тобто, майданчиком стане весь Львів.



- Мені здається, що це буде така собі революція, якщо ваш задум втілиться в життя. Розкажіть ще про інші творчі плани...

- Творчі плани. Найближчим часом у нас заплановано спільний проект з австріяками - театральною лабораторією «Lalish» (Ці австрійці курдського походження брали участь у фестивалі «Театр. Метод і практика: ALMA MATER». Власне, тоді й народився задум попрацювати разом. - авт.). Це буде десь у квітні. Очікуються в театрі Курбаса також роботи з Троїцьким, Жолдаком...

- А Жолдак про це знає? Він же вічно зайнятий і дуже неоднозначний.

- Знає, звісно! Він мені навіть дорікав, відвідавши вчергове Театр Курбаса, тим, що я не запрошую його працювати з моїми акторами.

А те, що Жолдак заявляє, - мовляв, актори для нього ніщо, пластилін, - то все й залишається на рівні заяв. Я Андрія знаю тисячу років (Володимир Кучинський та Андрій Жолдак разом вчилися у майстерні Анатолія Васільєва. - авт.) і те, що він говорить, - не так вже й страшно. Тим паче, для моїх акторів, які звикли і полюбляють займатися чимсь таким незвичним для себе...

- Ну тоді будемо сподіватися, що все складатиметься вдало, з'являться фінансові можливості, і ми вже незабаром побачимо в Театрі Курбаса і Троїцького, і Жолдака, і щось нове від Кучинського.

- Ну тоді і ми будемо сподіватися!

кавував Володимир Бєглов, JeyArt

Додано - 16-02-2008

Додати коментар