Брушша: «До компарту я прийшла сама»

Її фотороботи прикрашають обкладинки відомих митсецьких журналів. Їх також можна побачити на числених сайтах, присвяених компарту — напряму в мистецтві, в якому працює фотохудожниця із Москви — Брушша. Зі своєю виставкою «Казки з монітору» Брушша відвідала Рівне.

— Брушша — це твоє ім'я чи такий собі творчий псевдонім?

— Ні, це псевдонім. Моє справжнє ім'я Олена Монакова, проте, більшість знає мене як Брушшу, я навіть швидше на це ім'я відкликаюсь. Тому краще називай мене Брушша, але, зрештою, як хочеш.



— Розкажи про свої роботи? Про сам процес творення?

— Ну перш за все я виношую майбутню картинку в голові, пізніше переношу це в блокнот. Розумієш, в мене дома є зовсім крихітна фотостудія, і там за довгий час назбиралось безліч якихось непотрібних старих речей. Вони, ці речі і є головними героями моїх робіт. Саме з ними я компілюю людей і декорації. В кінці до цього коктейлю додаю інколи трохи фотошопу, але зовсім трішки. Але в основному мої картини зроблені з речей.

— Ну з речами зрозуміло, вони просто у тебе живуть в майстерні, а серед людей — хто найчастіше позує для твоїх фотографій?

— Професійні моделі. З ними найпростіше працювати. Але мій двохрічний син Донат, як виявилось теж любить позувати на фотокамеру. Тому тепер і його можна побачити на моїх роботах. Ну і не обійшлось звісно без коханого чоловіка.



— Як ти взагалі почала займатись компартом, адже ця течія на пострадянському просторі доволі нова? Чи можливо мала якогось вчителя?

— До компарту (від слів комп'ютерний арт — прим. автора) я прийшла сама, ніхто мене особливо не вчив. Просто дивилась на роботи компарту в інших. До того, як перейти в цей напрям мистецтва, займалась графічним дизайном і традиційною фотографією, так що до компарту перейти було не так важко. В цьому напрямі працюю вже рік. Друзі і критики кажуть, що виходить.

— Освіта в тебе також художня?

— Ні, я закінчувала Київський педінститут. До творчості перейшла за покликанням. Педагогічну освіту застосовую для виховання сина.

— Свої роботи частіше продаєш, чи залишаєш для себе? Взагалі на життя заробляєш творчістю?

— Ну гроші, як це пафосно б не звучало, не головне, частіше я займаюсь тим, що подобається. Але часом трапляться, що є замовні фотосесії, проте вони на виставки як правило не потрапляють. Одна така замовна фотозйомка коштує від 600 доларів.



— Де твої роботи, окрім виставок, можна побачити?

— Найчастіше на сайтах, присвячених компарту. Також у різних мстецьких журналах. От недавно моя робота прикрашала обкладинку останнього номеру українського журналу «Наш», а так в основному це російські журнали. От наприклад для «Грізлі» я часто фоторафую домашнього улюбленця — пацюка. Декорації для нього роблю з пап'є-маше: маленькі стільчики, стіл. Цікаво виходить.

— Про конкурентів в напрямі компарту розкажи?

— Ну їх не так вже й багато, компарт досить нова течія, але це мистецтво швидко розвивається. А конкурентами тих, хто займається компартом на пострадянському просторі назвати важко. Майже зі всіма знайома. І з киянами, і з москвичами, де цей напрям розвивається найбільше. Майже всі вони тепер мої друзі. Часто бачимось, влаштовуємо спільне фотографування десь на сміттєзвалищах, чи на закинутих заводах.



— І як це ви збираєесь і вирішуєте, де і що будте фотографувати?

— Є такий сайт, називається він pognali.com, от на ньому ми і вирішуємо все і збираємося на такі от погналовкі. Багато спілкування, обмін досвідом і думками. Це дуже цікаво, ніколи не відмовляюсь від таких вилазок.

— Гаразд, скажи, компарт — єдине ремесло і захоплення, чи маєш ще якесь?

— Ну крім компарту я ще виховую двохрічного сина — Доната. Це не ремесло, але часу потребує теж доволі багато (сміється — прим. автора). А ще із Москвою поки знайомлюсь, я там живу лише три роки.

— А як ти до Москви взагалі потрапила?

— Ну я жила в Києві, пізніше познайомилась із майбутнім чоловіком, він москвич. Отак я опиналася в Москві.

— Зрозуміло, а в Рівне як потрапила?

— Мені на сайт просто написав арт-директор галереї «Щілина». Йому, як виявилось, дуже сподобалися мої роботи. Тому він і вирішив запросити мене з виставкою до Рівного. Він потім мені сказав, що навіть не очікував на мою згоду (сміється — прим. автора), а я одразу погодилась. Як бачиш, гроші для мене справді не головне, адже цей приїзд тільки за мій кошт.

— Які враження від публіки зокрема і Рівного загалом?

— Мені все сподобалось. Народу було хмара. І всім сподобалось, принаймні, я чула лише схвальні відгуки. А щодо Рівного, то я навіть відзняла на фотокамеру декілька фрагментів міста. Їх надіюсь використати в наступних роботах.

— Куди далі прямуєш?

— В Київ, там зараз теж проходить виставка моїх фоторобіт.

— Ну що ж успіхів тобі в творчості.

— Дякую.

kавувала Анастасія Станко, для JeyArt

Додано - 15-01-2008

Додати коментар