Контактна інформація
Починати з нами
Додати до улюблених сайтів
Jey

Вхід/вихід
Новини і огляди: львівські | фестивалі | люди | ексклюзив | шоу-бізнес | кіно | ще новини | Всі новини rss каналом
Nota Bene: на каві | ця.людина | місце.події | варто знати | хтоЄхто | АРТ-довідка
Народна творчість: література | фотогалерея | афіша
Блоги: Ганна Вдруг | kanifol | kasanok | Максим Колиба | Андрій Стрехалюк | Олександра Личак | Маріанна Піцишин

Новини:
 
  вАрто знати

Говард Лавкрафт: індустрія страху

Страх, який є невід'ємною частиною людського єства, став і невід'ємною частиною нашої культури (особливо, маскультури). При чому потреба в ньому настільки велика, що іноді мені здається доцільним включити страх до ієрархії потреб за Маслоу. Життя сповнене парадоксів: психологічні методики, спрямовані на звільнення людини від страху співіснують з цілою індустрією, яка його виготовляє. І чим невпинніше летить прогрес, тим більше проявляється ця потреба. 

Це легко простежити на прикладі романтизму, що виник як різка антитеза до Просвітництва, відкриваючи "темну" сторону людського життя. Власне, саме цій епосі ми завдячуємо появою "готичної" літератури. На початку ХХ сторіччя також склалася досить специфічна духовна ситуація. У філософії панував позитивізм, який наполягав на універсальності наукового знання. На 1/6 суходолу з'явилась держава, вождь якої запевняв, що релігія – породжена страхом дикунів перед незбагненними силами природи. А передувала цьому Перша Світова, яка посіяла сумніви в душі не одного ревного християнина.

За таких обставин обов’язково мав з'явитись хтось, хто б зумів описати цей стан невпевненості, тривоги і життя у світі, де старі цінності вже знищили, а нові створити ще не встигли. Можна почати пригадувати імена відомих письменників, лауреатів премій, які жили і творили в той час, але мені здається, що на цю роль найбільше підходить Говард Філіпс Лавкрафт. Він найточніше передав духовну ситуацію свого часу, але зробив це у досить дивний спосіб. Немає особливого сенсу детально розписувати його життєпис, оскільки він добре вписується у відомі зі шкільної  програми рамки: важке дитинство - прижитєве невизнання - смерть від захворювання - посмертна слава. Те ж саме можна сказати і про художні особливості його творів. Він не був майстром художнього слова і все життя працював під егідою асоціацій письменників-аматорів; в тканині тексту часом зяють такі діри, що аж за голову хапаєшся; без особливих проблем простежуються паралелі з глибоко шанованих Лавкрафтом Едгаром Алланом По, Гербертом Уеллсом та лордом Дансені. Але все ж, його творчість неможливо оминути, якщо вивчати сучасну культуру.


Є люди, чий вплив на культуру, науку чи мистецтво ми не можемо заперечити хоч як би нам того хотілось. Лавкрафт належить до іншого типу, до тих чий вплив далеко не такий помітний, але не менш всепроникний. А ще ми зобов'язані Лавкрафту новим типом страху. До нього страх був цілком земним або замкнутим в межах певної релігійної традиції (одним словом: своє, рідне). Натомість в Лавкрафта страх йде ззовні. З далеких зірок, які можливо вже давно погасли, а несуть його незбагненні істоти, які настільки чужі нашому світові, що будь-який контакт з ними може завдати невиправної шкоди психіці (що, зрештою, часто стається в Лавкрафтових творах). Хоча, якщо бути до кінця чесним, то це – винахід Герберта Уеллса (згадаймо його “Війну світів”). Але Лавкрафт все ж пішов далі – він смакував цю тему, розвивав її (використовував її чи не в кожному третьому зі своїх оповідань і романів), він творив міф. А врешті-решт, сам став жертвою міфу...


Люди просто не могли повірити, що він прожив досить таки звичайне життя. І хоча в біографії Лавкрафта було багато “темного”: божевілля обох батьків, втрата небагатьох близьких людей, нервові розлади і суїцидальні настрої. Але цього замало – треба придумати ще щось. Чого тільки не розказують про Лавкрафта! Мовляв він був відлюдником, гомосексуалістом, товаришував із засновником сатанинської церкви Алістером Кроулі, а його дід був масоном і володів примірником легендарного “Некрономікона”. Не зважаючи на всі спростування, міф залишається настільки стійким, що іноді важко розпізнати де закінчується правда і починаються домисли. 

Достеменно відомо принаймні те, що майже все своє життя Лавкрафт провів у Провіденсі, в місті в якому і народився, в самому серці Нової Англії. Це території колишніх англійських колоній, де збереглися справжні пуританські традиції. А вищі кола суспільства Нової Англії розглядались, як культурна та політична еліта Сполучених Штатів. До того ж, саме тут були створені перші коледжі та університети, громадські бібліотеки та безкоштовне дошкільне навчання – така собі колиска американської культури. 

Проте Лавкрафт творить свою Нову Англію. Існує навіть спеціальний термін “Lovecraft country”. Центром цього краю є містечко Аркхем, яке розташоване на березі річки Міскатонік. Він славиться своїм університетом, в бібліотеці якого зберігається дуже багато раритетних окультних видань. Серед них і копія славетного творіння божевільного араба  Абу Аль-Хазреда – “Некрономікон”. Крім того, місто стало притулком для кількох втікачів, які втекли з Салема підчас полювання на відьом. Неподалік розташований Кінгспорт, який з’являється в кількох оповіданнях. А на океанському узбережжі знаходиться зловісний Іннсмут, жителі якого в позаминулому сторіччі уклали угоду з підводними жителями. На захід від Аркхема знаходиться оточений древніми монолітами Данвіч. Колись могутній чаклун з цього селища намагався викликати в наш світ потвору з “того боку”. А далі в горах знаходиться одна з колоній мі-го.


При чому, як би смішно це не звучало, Лавкрафт мало згрішив супроти дійсності. В його творах відображено звиродніння та дегенерацію жителів маленьких містечок, похмуре життя старовинних родів, спогади про відьомські процеси та легке нашарування індіанських міфів. Все це знайшло відображення в його творах, але в особливій формі. Його дитинство минало саме в такій атмосфері, додайте до цього ще антураж у вигляді неоготичних церков і будинків в колоніальному стилі – і маємо додаткові фактори, що сформували Лавкрафта, як письменника готичного жанру.


Всі події в його творах розгортаються в межах цього краю. Хоча трапляються й виключення, такі як Антарктида, Австралія, Париж та Аравійський півострів. Тоді вони пояснюються експедиціями Міскатонікського університету. Ну і ще є в Лавкрафта окремий цикл, про так звану “країну снів”, явно навіяних фантазіями лорда Дансені...


В такому обмеженому просторі відбувається дія всіх творінь Лавкрафта. Але цей невеликий клаптик землі став полем діяльності кількох інопланетних рас. І якщо деякі з них (глибоководні, зомбі та “перевертні”) можуть видатися знайомими, то інші –  творіннями Лавкрафта. Першими на думку спадають Старці – це могутня інопланетна раса. Вони першими заселили нашу планету, вони власне і створили на ній життя. Будували циклопічні міста, послуговуючись силою інших своїх творінь – безформних згустків протоплазми, шог-готів. Врешті ті, отримали здатність мислити і знищили своїх господарів. До речі, людство – це просто випадкова гілка еволюції, яку започаткували Старці.


Ще є раса Ктулху. Ці істоти вічні, але вони підкоряються лише їм відомим життєвим циклам. Зараз вони замкнені в підводному місті Р’лайх, але їх прихильники (з якими підтримується телепатичний зв’язок) на всій земній кулі практикують жахливі культи і чекають. Чекають вірного розташування зірок, а тоді Ктулху відродяться у всій своїй величі. 


Іншою расою, яка становить безпосередню загрозу для людства, є крилаті мі-го. Вони прилітають на Землю, щоб добувати рідкісну на їх планеті руду, але якщо хтось занадто переймається їх справами, то вони відділяють його мозок від тіла і замикають в спеціальній посудині. А нас ще лякають, що якійсь там цікавій Варварі носа відірвали!


Таким чином Лавкрафту вдалося створити фундаментальну концепцію Всесвіту, де маленький клаптик земної поверхні виявляється міцно зв’язаним з глибинами космосу. Цей Всесвіт критики назвали “міфами Ктулху”, а учні –  Міфосом (Mythos). Завдяки зусиллям натхненних Лавкрафтом письменників, Міфос став міжавторським. Серед українських авторів також є один, який долучився до його ускладнення і розвитку. Він додав до карти Міфосу, ще одне місце, де межа між світами особливо тонка і де орудують адепти прадавніх таємних культів. Як ви вже мабуть здогадались, це місто Мідні Буки.


Майже всі твори “міфів Ктулху” побудовано за одною схемою. Є якийсь герой, який отримує натяк, що не все в нашому світі так просто, він вирішує рухатися за цією ниткою Аріадни до кінця, а коли приходить – то жахається, вгледівши цілу безодню страху. Цим творам притаманний специфічний happy-end: загрозу вдалося відвернути, але чи на довго? Тягар жахливого знання тисне на героя і він божеволіє, закінчує життя самогубством або пише книгу в якій хоче попередити людство про невідворотну загрозу. Після кількох прочитаних романів та оповідань, ця схема стає до болю знайомою, але це не відбиває бажання прочитати ще щось. Чому?


Секрет ховається в особливій атмосфері, притаманній творам Лавкрафта. Для початку повернемося до духовної ситуації початку ХХ сторіччя. Все що було відомо людині опиняється під запитанням. Такі цінності як гуманізм, культура та життя людини у світлі Першої Світової та кривавих переворотів стають пустими словами. Це був час, коли слова Ніцше “Бог помер”, справджувались як ніколи. Цінності, які непорушно стояли протягом тисячоліть людської історії, падали за десятиліття. Не було вже впевненості в майбутньому, замість неї зяяла порожнеча невідомого.


Цей стан можна було передати по-різному. Наприклад, Альбер Камю висловив це у вигляді поняття “абсурд”, називаючи абсурдним існування людини, як зрештою і всього світу. А Лавкрафт зобразив цей стан у своїх міфах Ктулху. Всі його інопланетні раси персоніфікують те загадкове невідоме, з яким людство стикнулося на початку минулого сторіччя. Воно існує поряд з нами, але ми закриваємо на це очі, воліючи загинути не відаючи страшної космічної таємниці, не стикаючись з безоднею жаху. Ми всього лише побічна гілка експерименту Старців і жити нам залишилось недовго. Ми можемо відтермінувати цю загрозу на деякий час, але не можемо її уникнути – ось та жахлива істина, яка доводила до божевілля героїв Лавкрафта.


Комусь може видатись, що письменник занадто гіперболізував ситуацію. Що зробиш, таким був загальний умонастрій часу. Та й дається взнаки різниця в термінології, бо якщо хтось із філософської братії описує ці ж процеси, то він послуговується такими поняттями, як “знекорінення”, “духовний занепад” чи “аномія”, які не несуть емоційного навантаження і багато скажуть далеко не кожному. Цих слів ми не знайдемо в романах Лавкрафта, натомість він каже про безодні космічного жаху, невимовні страшні таємниці, чужих всьому людському істот та ін. Можливо Лавкрафт і не знав чому він пише саме так, чому використовує саме такі образи та слова. Він просто писав, а нашим завданням є шукати причини.


Проте більшість послідовників не влазять в такі високі матерії, а копіюють на рівні форми. Так робив Август Дерлет, який власне і займався популяризацією творчості Лавкрафта. Він створив видавництво “Аркхем Паблішінг”, де посмертно видавав всі його твори. Незакінчені він “дописував” (іноді доходило до смішного і в творі було менше 10% Лавкрафтового), а потім творив свої в рамках міфів Ктулху. Інші письменники або взагалі невідомі нашому читачу або їх творчість надто незначна, але повірте на слово – їх дуже багато.


До речі, про “Некрономікон” варто згадати окремо. Ця книга дуже часто згадується в його творах. Детально описана її історія: від  написання божевільним арабом Абдулою Альхазредом до того, як вона опинилась в Європі. Описано всі її переклади, подано цитати, перелічено всі нині існуючі екземпляри (вказано навіть бібліотеки в яких вони зберігаються!). В цій книзі йде мова про Древніх (тобто, про всіх дивних істот, що заселяють Міфос) та подано методики їх викликання “з тієї сторони”. Найсмішніше те, що все це від початку і до кінця вигадано Лавкрафтом! Але містифікацію зроблено так майстерно, що скільки б цитат з листів автора, в яких він прямо говорить про фіктивність “Некрономікона”, не наводили як доказ, вже ніхто не вірить. А тим часом Інтернет аж кишить “Некрономіконами”. Один з них – є брутальною містифікацією, зробленою Коліном Вільямсом. Він, у своєму “Некрономіконі Симона”, зробив спробу поєднати міфи Ктулху з халдейською магією та міфологією. Думаю, що манія ця мине ще не скоро і нові більш “достовірні” переклади та “перероблені” видання цієї зловісної книги знаходитимуть мабуть щороку.


Посилатися на вигадані книги згодом стало звичайною практикою серед письменників-фантастів. Сам Лавкрафт, посилався і на інші вигадані книги, такі як: “Культи гулів”, “Містерії черв’яка”,  “Пнакотичні манускрипти” та “Безіменні культи” барона фон Юнтца. 


Ну а тепер поговоримо про вплив Лавкрафта на сучасну маскультуру. Почнемо з найслабшого місця – з кінематографу. Якщо говорити про фільми, в основу яких лягли його твори, то їх набереться близько 37 (принаймні, таку цифру можна надибати на мережених ресурсах). Зізнаюся чесно, жодного з них не бачив, хоча раніше вважав себе прихильником і тонким поціновувачем хоррору. Але якщо довіряти відданим фанам, то найкращими з того всього є “The Outsider” (1994), “Out Of Mind”(1999), а найвищу оцінку отримує “In The Mouth Of Madness”(1995).


Ну і крім того багато режисерів, які зараз займаються виробництвом жаховиків в дитинстві зачитувались Лавкрафтом. От і зустрічаєш знайомі прізвища на кшталт Пікман, Декстер Вард та Алісія Дерлет у найнесподіваніших фільмах. За “Некрономіконом” полюють і в телесеріалі “Геркулес”, і в “Зловісних мерцях”, а також в мультсеріалах “Мисливці за привидами” та “Бетмен”. 


Також фанати виділяють ще одну, досить спільну категорію, а саме – фільми, що своїм духом близькі до творів Лавкрафта. Сюди зараховують всі фільми з серії “Чужий”. І щось в цьому таки є! А сам задум фільму: істота з далекого космосу, повністю чужа людині, яка спить до тих пір поки не зможе харчуватись. Додамо також, що художник фільму (якому ми маємо бути вдячні за самого Чужого і за декорації до фільму) Ганс Гігер, неодноразово говорив, що черпав натхнення у творчості “Едгара По ХХ сторіччя”. Цікавий факт: у 1977 було опубліковано маловідомий “Некрономікон Гігера” – художній альбом, образи якого навіяні творчістю письменника і ЛСД. Повертаючись до фільмів згадаємо “The Thing”(1982), який схожий за сюжетом на Лавкрафтівські “Хребти Безумства”. Древня істота, яку знайшли в антарктичній кризі і т.д.


Ну і наприкінці згадаємо музику, яка так чи інакше пов’язан з творчістю Говарда Філіпса Лавкрафта. Тут і сам чорт ногу зламає! Деякі гурти клали на музику його вірші (у нас невідомі), інші використовували міфи Ктулху, а то й цілі кавалки з “Некрономікону” у своїх текстах. Почалася ця манія з кінця 70-их років, а справжній бум почався з появою death-metal. Відтоді гуртів з назвами “Nyarlatotep”, “Yog-Sothoth”, “Tsathoggua”, “Shub-Niggurath”, “NecronomicoN”, “Ktulu”, то й просто “Lovecraft” чи “H.P. Lovecraft” ставало все більше і більше. При чому вони могли існувати одночасно, але в різних країнах і грати таку різну музику, як наприклад джаз і black-metal. З відомих і дотепер живих гуртів варто згадати “Metallica” – “Call Of Ctulhu” (“Ride The Lightning” 1984) та “Cradle Of Filth” – “Ctulhu Dawn” (“Midian”, 2000).


І що тут ще додати? Хіба: Ктулху фхтагн! ))))

лякав і лякався Kanifol, JeyArt

Додано - 06-10-2007

Додати коментар

 
Блоги
львівські:
¤До Львова везуть Контрабас
¤Афіша Львівської філармонії на березень
¤Лінія втечі тішить новим трибютом. Тепер The Prodigy

фестивалі:
¤Ударимо автопробігом по безкнижжю і нехлюйству
¤В березні у Львові буде дуже солодко
¤Ані Лорак їде на фестиваль «На зустріч Мрії»

ексклюзив:
¤Український фотокор став лауреатом World Press Photo
¤Українські Вечорниці вперше відвідали Швейцарію
¤Ярослав Грицак: життя, смерть та інші неприємності

шоу-бізнес:
¤Vladislav Левицький - улюблений співак гурту «ТіК»!
¤На «Євробаченні» Владіслав Левицький співатиме пісню гурту «АнтитілА»?
¤Музикою з Криївки потішив холдинг емоцій

люди:
¤Помер Джером Девід Селінджер
¤Картинки. Yiorgos Yiakos
¤Сашко Положинський йде на президентські вибори!

кіно:
¤У Львові та Відні зніматимуть фільм про Кульчицького
¤В Україні з’явиться перший анімаційний комікс жахів
¤Лесь Подерев’янський зніматиме блокбастер

ще новини:
¤У Львівській філармонії 18 лютого — Віртуози Львова
¤На знімальному майданчику - Львівський дитячий телевізійний театр «Юрашки»
¤В новий рік — з новим Слоником!



Маріанна Піцишин
Привиди театру

Він не шукав. Вона не плакала. Двері зі скрипом прочинились від вітру. В, тьмяно освітлений чотирма свічками, коридор увірвалась хуртовина. Сніжин...

Олександра Личак
Записки інопланетянки

О деревьях ...    Я смотрела на деревья. Они  начинаются снизу и уходят  кор...




Професійний фотограф
Гудима Борис
Весільне фото, портерти, дитяче, сімейне фото.
Професійна якість, помірковані ціни.
(працюю разом з дружиною)
http://www.photolife.lviv.ua

Лінк тижня
 
Нова рубрика - картинки

- Ким ти будеш, коли виростеш? - Мамою.


Триває завантаження...
         

Думка редакції може не збігатися з точкою зору авторів та дописувачів статтей.
Редакція не несе відповідальності за достовірність інформації, наведеної в нередакційних та рекламних матеріалах. При використанні матеріалів сайту, гіперпосилання на JeyArt.com.ua обов'язкове!
2006-2017 © Jey Corporation. E-mail редакції — office@jeyart.com.ua
веб-дизайн: Костя Бєглов,
веб-програмування: Юрій Сторож
Rambler's Top100 Rambler's Top100 Яндекс цитирования Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Корисні посилання: Error: Cache dir: Permission denied!
Error: Can't open cache file!
Error: Can't write cache!