Контактна інформація
Починати з нами
Додати до улюблених сайтів
Jey

Вхід/вихід
Новини і огляди: львівські | фестивалі | люди | ексклюзив | шоу-бізнес | кіно | ще новини | Всі новини rss каналом
Nota Bene: на каві | ця.людина | місце.події | варто знати | хтоЄхто | АРТ-довідка
Народна творчість: література | фотогалерея | афіша
Блоги: Ганна Вдруг | kanifol | kasanok | Максим Колиба | Андрій Стрехалюк | Олександра Личак | Маріанна Піцишин

Новини:
 
  вАрто знати

PIN-UP: пришпильне мистецтво!

Мало яка епоха в історії людства подобається мені більше, ніж 50-ті минулого століття… Мова йде не про духовність, літературу чи загальний культурний стан, а про візуальний образ. Мене захоплюють великі машини з округлими формами; такі ж дуті меблі, холодильники та радіо; костюми-трійки в клітинку; зачіски і загалом життя у стилі фільму “Cмолвіль”. Соромно зізнаватись, але навіть читаючи “Лоліту” Набокова, я подумки відзначав, що не так слідкую за перипетіями сюжету, як шукаю атмосферу 50-их.



Ну і звичайно ж рано чи пізно я мав прийти до pin-up’у. І таки прийшов. Роздивляючись старі реклами Соса-Cola, де круглолиці дівчатка з оголеними до середини стегна ніжками, пили колу і мило всміхались. Спершу я щасливо думав, що це просто стиль їхньої реклами (і був недалеко від істини, бо створювали її такі майстри pin-up, як Чарльз Дейн Гібсон та Говард Лендлер Крісті ). Потім врешті розгледів якось на одній з картинок підпис, задав у пошуку ім’я автора і почалося...

Якщо говорити про історію pin-up, то тут важко знайти єдину думку стосовно походження цього руху в поп-арті. Деякі знавці виводять його з гравюри ХVII сторіччя; інші з американських рекламних картинок кінця ХІХ ст.; або вважають, що його засновниками є вже згадані вище Чарльз Дейн Гібсон та Говард Лендлер Крісті, які буцім просто розфарбували фотографію моделі. Проте найбільш вірогідним вважається твердження про те, що все почалося в далеких 30-тих роках. Одного чудового дня журнал Times на обкладинці розмістив картинку дівчини, яка не мала жодного відношення до змісту статей. І продажі поповзли вгору!



Мабуть в уважного читача вже виникло запитання: що ж воно таке, той клятий pin-up?! По-перше, це техніка виконання малюнку для якої властиве використання широких мазків у стилі Сардженто, яскравих кольорів і масивної пластики. Спочатку ці засоби мали чисто утилітарне призначення і використовувались під-час малювання придорожніх рекламних щитів, але поступово почали використовуватись і в менших формах. Подейкують навіть, що перші pin-up роботи створювались нанесенням фарби на звичайну фотокартку. По-друге, для цієї школи характерний певний “канон”. Це було зображення жінки в пікантній ситуації з легким присмаком еротизму. Тобто, беремо симпатичну дівчину з округлими формами в більш-менш звичній ситуації (на вулиці рідного Нью-Джерсі чи Х’юстона, вдома, на пляжі чи ранчо) і додаємо родзинку. З pin-up дівчатами повсякчас має щось статися! То вітер підніме коротку спідничку; то ця ж таки спідничка зачепиться за якийсь цвяшок чи клямку або бретелька злізе з плеча в найнедоречніший момент. І на все це вони реагують однаково кокетливо: напіврозкритий рот і широко відкриті від здивування очі. Але не було в цих картинках нічого похабного, оскільки вони були розраховані на чоловіків середнього (або й нижчого, ніж середній) рівня достатку, якому аж ніяк не хотілося отримати прочухана від дружини за розглядання крамольних малюнків. Ще одна важлива деталь: в рисах всіх pin-up girls є щось дитяче. Говорять, що знайоме з усіх поп-композицій звертання до коханої (-ного чи –них) “baby”, завдячує своїм походженням саме цьому факту. Якщо підсумувати все вище сказане, то можна сказати, що малюнок виходив досить цнотливим, але залишав простір для фантазії.



А тим часом популярність pin-up зросла непомірно. Попит породив пропозицію і з’явились окремі видавництва, на кшталт Brown&Bigelov (яких через десять років стануть називати королями цього стилю) та Shaw-Barton. Між ними точилася неабияка боротьба за нових художників, які робитимуть рекламні біллборди, календарі та постери для Coca-Cola чи Lucky Stricke. Потреба в нових іменах була настільки велика, що існували спеціальні школи і коледжі де навчали малюванню у стилі pin-up!!! В цей час засяяли зірки таких видатних художників, як Жиль Елвгрен (Gil Elvgren), Гаррі Екмана (Harry Eckman), Ерла Морана (Erl Moran) та безлічі інших зірок та зірочок стилю.

Великою вдачею для pin-up було й те, що на нього звернув увагу скандальний видавець Роберт Гаррісон, який поставив Америку з ніг на голову своїм журналом Confidential (класика “жовтої” преси і один з найімовірніших предків Playboy). Його сторінки рясніли pin-up малюнками присмаченими чутками з “вищого світу” та “масними історіями”. А незабаром він просто почав випускати цілий сонм журналів (Titter, Wink, Eyeful, Whisper, Flirt…) в яких, по суті, нічого крім картинок і не було. Тиражі журналів, постерів, календариків та іншої продукції такого штибу досягали мільйонних позначок!

А обивателю тільки того й треба. Все що виходило друком старанно скуповувалось і займало своє почесне місце: в кабіні водія-дальнобійника, в армійській казармі, в каюті матроса а то й на стінці холостяцького помешкання. До речі, сама назва “pin-up”, власне й походить від того, що картинка зазвичай пришпилювалась до стінки.



Ще є напівлегендарна історія про роль pin-up під-час Другої Світової війни. Мовляв, оскільки великі маси американських солдатів, воюючи на фронтах, були відірвані від своїх дружин чи подруг, то існувала велика небезпека появи гомосексуальних настроїв в армії. З метою уникнення такого повороту подій, нібито існувала ціла урядова програма на підтримку pin-up. Відповідна продукція входила в пайок кожного вояки, наївні красуні прикрашали гільзи патронів та носи бойових літаків. А на атомній бомбі, яка знищила Хіросіму була приклеєна фотокартка Рити Хейворт (що, до речі слугує одним з пояснень виникнення такого поширеного вислову, як “секс-бомба”).  Кажуть також, що милі усміхнені кралечки просто конкретно символізували те, за що бореться солдат. Мовляв, не за абстрактну ідею чи безлику Батьківщину, а за до болю рідну Беккі, Меггі, Ніккі чи як там її... Звісно, що від цього всього добряче тхне  X-Files чи звичними спекуляціями навколо могутності американського уряду, але сама по собі легенда красива.

Окремо варто згадати і про долю pin-up girls. Вони були приречені на популярність. Якщо за роботу відомого художника видавництво платило близько 1000$, то модель отримувала половину цієї суми. Часом доходило до нонсенсу: гонорар моделі складав ¾ бюджету видання. При чому їх робота іноді була досить таки смішною. Скажімо, як Елвгрен так і Екман старанно підбирали одяг, вказували який саме слід зробити макіяж та зачіску, а потім... фотографували її!!! Сама ж картина писалася вже з фотокартки.



Імена моделей, як би пафосно це не прозвучало, тепер увічнені у віках. Скажімо, Мерилін Монро, стала популярною після того, як потрапила на полотна Ерла Морана. Як говорять критики, навіть її “пу-пі-ду пу!” та “Happy birthday Mr. President” не зробили для неї більшого. А сором’язливому Еду Рунчі на допомогу прийшла мама, яка просто заставила прекрасну Джанет, яка до того працювала на оборонному заводі, позувати її сину. За кілька років обличчя цієї “пролетарки” знав кожен другий американський чоловік. І таких історій є безліч, що досить парадоксально: мабуть вперше в мистецтві моделі ставали такими ж відомими, як і творці.

Але поступово настало перенасичення ринку. Те що було мистецтвом стало звичайним ремеслом. Це відобразилось і на самому стилі зображення. Вся суть pin-up мистецтва полягала в тому, що модель ніколи не оголялась. Вона опинялась у всяких дурнуватих і майже неможливих в реальному житті ситуаціях (майстром вигадування яких був Жиль Елвгрен), але це ніколи не було похабно чи вульгарно. Однак цим вже не можна було нікого здивувати і поступово майстри жанру почали все більше і більше оголяти своїх моделей. Таємниця зникла поступившись натуралізму, а разом з тим зник і той неповторний шарм властивий “пришпильним” картинкам. Остаточного удару по pin-up завдала поява якісної кольорової фотографії, після чого з’явився славнозвісний журнал Playboy. Йшли 60-ті, доба сексуальної революції та вільної любові. Навіть, оголене тіло перестало дивувати звичайного обивателя...



Як це би це не дивно звучало, але Playboy, який став однією з причин занепаду pin-up, посприяв його другому  народженню. Розрахунок був досить простим: мальована картинка надає значно більший простір для фантазії. Можна набагато більше домислити та дофантазувати. Однак жанр піддався кон’юктурі часу і зазнав певних змін. На мою думку варто згадати двох представників “другої хвилі” , які хоч і працювали в одному виданні, але демонстрували зовсім відмінні, як за технікою виконання так і за вкладеним меседжом pin-up.

Першим згадаємо Хаджиме Сораяму (Hajime Sorayama). Його роботи ідеально підходили для такого видання, як Playboy. До традиційного набору банно-селянської тематики додалися відверто еротичні пози, а обличчя красунь відтепер висловлювали не наївний подив, а звичайну хіть. Та й красуні в Сораями не завжди були представницями роду людського. Його нестримна фантазія і захоплення фентезі-артом створювали дивовижних жінок-роботів, жінок-русалок та цілий сонм міфологічних і не дуже істот. Та й техніка яку він використовував для написання своїх робіт значно різнилася від тої з якої все починалося. Значно вдосконалились засоби поліграфії, що дало змогу замість традиційної масляної фарби використовувати акварель, темперу та акрил. Пензель використовувався на рівні з аерографом... Художник робив акцент на фактурі тканини, шкіри, волосся, полірованого чи хромованого металу, технічних деталях вигаданих ним механізмів.

Дещо іншу дорогу в pin-up мистецтві прокладала собі Олівія де Бернардинес (Olivia de Bernardines). Вона пропонувала зовсім інший погляд на модель, ніж її колега Сораяма, чим також завоювала прихильність читачів журналу. Її роботи позбавлені тієї цинічності, що межує з вульгарністю, а навпаки – м’якші та витонченіші. Одним словом більш жіночні. Відповідно і техніка виконання робіт стає м’якшою, тоншою, а аксесуари тоншими і жіночнішими. Іноді художниця взагалі відходить від pin-up і пропонує графічні роботи, які мають дещо спільне хіба з ескізами кутюр’є.

Загалом pin-up проіснував всього 40 років (1930-1970). Він чітко окреслений, як часовими рамками так і просторовими (місце дії - США). Проте, судячи з кількості Інтернет сторінок присвячених цьому мистецтву можна сказати, що він став надбанням людства. До речі, все більше розмов точиться довкола того, щоб зарахувати pin-up до серйозного мистецтва, а не до надбань маскультури.  але цього вистачило для того, щоб залишити слід у всій масовій культурі. І в цьому є певний резон. Справа не в тому, що останнім часом роботи майстрів цього жанру значно подорожчали (скажімо постери, намальовані Екманом, які колись кожен бажаючий міг придбати за 2 центи коштують тепер 200-2000$).

Як би парадоксально це не звучало, але pin-up girl більш одухотворена. На неї не дивишся, як на матеріал. Таке споглядання викликає масу почуттів, але не тваринну хіть. А потім розумієш, що живеш вже не в тому часі і все що тобі залишається – розглядувати картинки з монітора.

Kanifol, JeyArt

Додано - 18-09-2007

Додати коментар

 
Блоги
львівські:
¤До Львова везуть Контрабас
¤Афіша Львівської філармонії на березень
¤Лінія втечі тішить новим трибютом. Тепер The Prodigy

фестивалі:
¤Ударимо автопробігом по безкнижжю і нехлюйству
¤В березні у Львові буде дуже солодко
¤Ані Лорак їде на фестиваль «На зустріч Мрії»

ексклюзив:
¤Український фотокор став лауреатом World Press Photo
¤Українські Вечорниці вперше відвідали Швейцарію
¤Ярослав Грицак: життя, смерть та інші неприємності

шоу-бізнес:
¤Vladislav Левицький - улюблений співак гурту «ТіК»!
¤На «Євробаченні» Владіслав Левицький співатиме пісню гурту «АнтитілА»?
¤Музикою з Криївки потішив холдинг емоцій

люди:
¤Помер Джером Девід Селінджер
¤Картинки. Yiorgos Yiakos
¤Сашко Положинський йде на президентські вибори!

кіно:
¤У Львові та Відні зніматимуть фільм про Кульчицького
¤В Україні з’явиться перший анімаційний комікс жахів
¤Лесь Подерев’янський зніматиме блокбастер

ще новини:
¤У Львівській філармонії 18 лютого — Віртуози Львова
¤На знімальному майданчику - Львівський дитячий телевізійний театр «Юрашки»
¤В новий рік — з новим Слоником!



Маріанна Піцишин
Привиди театру

Він не шукав. Вона не плакала. Двері зі скрипом прочинились від вітру. В, тьмяно освітлений чотирма свічками, коридор увірвалась хуртовина. Сніжин...

Олександра Личак
Записки інопланетянки

О деревьях ...    Я смотрела на деревья. Они  начинаются снизу и уходят  кор...




Професійний фотограф
Гудима Борис
Весільне фото, портерти, дитяче, сімейне фото.
Професійна якість, помірковані ціни.
(працюю разом з дружиною)
http://www.photolife.lviv.ua

Лінк тижня
 
Нова рубрика - картинки

Не знаю, хто як, а я вам скажу, що Ірен Роздобудько – чудова людина.


Триває завантаження...
         

Думка редакції може не збігатися з точкою зору авторів та дописувачів статтей.
Редакція не несе відповідальності за достовірність інформації, наведеної в нередакційних та рекламних матеріалах. При використанні матеріалів сайту, гіперпосилання на JeyArt.com.ua обов'язкове!
2006-2017 © Jey Corporation. E-mail редакції — office@jeyart.com.ua
веб-дизайн: Костя Бєглов,
веб-програмування: Юрій Сторож
Rambler's Top100 Rambler's Top100 Яндекс цитирования Український рейтинг TOP.TOPUA.NET
Корисні посилання: Error: Cache dir: Permission denied!
Error: Can't open cache file!
Error: Can't write cache!