Музика на літо

Літо - це не тільки пора року, коли починаєш носити шорти, футболки і частіше обстригати нігті на ногах. Це особливий стан душі. Канікули і відпустки, які чи то нестримно наближаються, чи то вже настали, покращують настрій: хочеться позитиву, хочеться розслабитись ітеде. Відповідно до настрою змінюється й музика в плеєрі.

Тому й вирішили ми подати на ваш розсуд наш список літніх альбомів, без всіляких там порівнянь «краще-гірше». Свідомо уникаючи чіткої жанрово-стильової спрямованості, ми не йшли ні «діпер андерграунд», ні «бек ту зе рутс» і не розхвалювали найсвіжіші релізи, а просто намагались розповісти про все справді цікаве і варте уваги серед «літньої» музики. Тож слухайте і вирішуйте самі.


Bob Marley – Rastaman Vibration (1976)

Сонце, море, реггі, Боб Марлі... Схожий синонімічний ряд сам по собі приходить в голову. І це дуже погано, бо ім'я цього геніального музиканта загубилось поміж всякими асоціаціями з растафаріанством, ґанджубасом та ямайським колоритом, що про музику вже мало хто згадує. Він просто перетворився на кумедного дредастого дядька, чий образ розтиражували на футболках і сумках.

Перефразовуючи відомий вислів, можна сказати, що його спіткала доля будь-якого класика, про якого багато говорять, але ніхто не слухає. А дарма! Бо таку музику треба слухати. Чому саме цей альбом? А чому б ні?


Daby Toure – Stereo Spirit (2007)

Творчість цього чувачка стала для мене справжнім одкровенням. Сталося це в одну з тих ночей коли я невтомно працював над покращенням нашого ресурсу (бреше, як пес! - прим. ред.) і попутно слухав якийсь там дарк ембієнт. Після третьої години прослуховування в мене було таке відчуття, що мій бідолашний мозочок не витримає цього шквалу нетривіальної мелодики і запустить механізм самознищення. Тож я вирішив поміняти музичний супровід.

І обрав цей альбом. А завантажив його колись, бо спокусився на велику кількість схвальних відгуків. Вже з перших акордів я зрозумів, що закохався! І хоча я не належу до прихильників ворлд-мюзік і слухаю щось важче або ритмічніше, його пісеньки під гітару порвали мене на клапті. Мене просто розривало від радості! А радість то ж така штука, якою потрібно ділитися. От я і почав записувати його творіння «бонусом» своїм друзям на диски. Не всі сприйняли – музика справді специфічна.

Ну і, мабуть, таки варто сказати кілька слів конкретніше про цього чувачка. По-перше, він з Мавританії і виконує під гітару пісні свого народу. По-друге, він прописаний на лейблі Пітера Гебріела (він відомий своєю співпрацею з виконавцями ворлд-мюзік). По-третє, краще його послухати, ніж то все читати.


Mexican Institute Of Sound – Pinata (2007)

Довго вагався – залишати цей альбом в себе на кумпутері чи ні? Послухаю раз – ніби так нічого. Наступного разу вже не подобається. А потім настало літо і все стало на свої місця...

За голосною назвою Mexican Institute of Sound ховається мексиканський продюсер та ді-джей Каміло Лара (Camilo Lara). Досить довгий час він займався продюсуванням місцевої інді-сцени і реміксуванням світових зірок (на кшталт Placebo). У 2006 році видав дебютний альбом Magic Mexico, який був екскурсом в популярну і танцювальну музику Мексики початку і середини минулого сторіччя.

В пропонованому альбомі він продовжує йти цим же шляхом і варто сказати, що товариш йде правильною дорогою! Про це зокрема свідчить той факт, що трек El Microfono представлений на саундтреці до комп'ютерної гри FIFA 2008, а A Girl Like You – до серіалу Californication. Якщо в двох словах, то просто приємна музичка.


Torpedo Boyz – Headache Music (2006)

Японо-німецький дует, яких об'єднує любов до боротьби сумо і старого фанку. Проте визначити їх власну музику дуже важко, бо це якась дика суміш диско-хаусу, фанкової басової лінії, чудернацьких семплів і ще чорт зна чого. Але десь між тим всім ховається якийсь невідомий інґредієнт який примушує тебе хитати головою в такт і несамовито дриґати руками і ногами.

Що цікаво, то це те, що хоча вони й належать до маловідомих гуртів, їх мало хто не чув. Справа в тому, що музику Torpedo Boyz полюбляють використовувати у своїх міксах ді-джеї, а також вона частенько слугує звуковим фоном до балаканини ведучих на радіостанціях і де-не-де трапляється в рекламі. Для ознайомлення раджу послухати це або це.


SunSay – SunSay (2007)

Це перша платівка Сана, яка мала б стати третьою в дискографії гурту 5nizza. Хлопці вирішили додати ритм-секцію, електрогітару, бас, клавішні... Те, що в них вийшло, саундом вже зовсім не нагадувало їх попередню творчість, тому й було вирішено подати це як окремий проект, тим більше що в Сергія Бабкіна (від якого, до речі, фанатіє наш головний редактор - прим. авт.) непогано пішла сольна кар'єра. Принаймні, такі чутки ходять в нетрях всесвітньої мережі.

Загалом за звучанням даний реліз можна зарахувати до альернативи. Тексти стали більш злободенними, музика жорсткішою, набагато менше речитативу – більше вокалу. Загалом, дуже раджу! Ну і качова пісенька для ознайомлення.


Easy Star All-Stars – Radiodread (2006)

Після виходу Dub Side Of Moon резиденти лейблу Easystar вирішили взятися за Radiohead. Так і вийшов Radiodread, який є нічим іншим, як дабовими трибютом альбому OK Computer славетного британського гурту.

В принципі, я досить скептично ставлюся до подібних проектів, але в даному випадку мені довелося відійти від своїх принципів. Бо коли замість надривного вокалу Тома Йорка чуєш впізнавану ямайську говірку, в знайому музику вплітається грув і синтезатор, то сама собою на обличчі з'являється посмішка. А хіба не це найголовніше влітку? Але якщо спробувати поставити оцінку, то буде 6 із 10. Хоча послухати принаймні для загального розвитку не завадить.


Presidents Of The USA – Love Everybody (2004)

Парадоксальний гурт. Мало того, що в депресивному Сіетлі вони почали грати свою суміш із альтернативи, панку і ґранджу, місцями присмаченої кантрі (і все це на межі з ідіотизмом), так в них ще й п'ять струн на двох! В басиста гітара з двома, а лідер гурту і гітарист Кріс Белью – справляється з трьома.

Загалом їх музику можна охарактеризувати як примітивну, але найбільший парадокс полягає в тому, що це не буде образою! Бо те, що вони роблять, – це смішно (навіть незважаючи на вдавану серйозність) і стьобно. Кому ще може прийти в голову написати баладу про листоношу? Словом, маса приємних емоцій гарантована!


Buena Vista Social Club – Rhytms Del Mundo Cuba (2006)

Легендарний кубинський гурт, більшість учасників якого померли (дуже позитивно-літня примітка! - прим. ред.). І не від бандитської кулі чи передозування наркотиками. Вони навіть не покінчили життя самогубством. А просто померли від старості!

Пропонована платівка є адаптацією до гарячого кубинського клімату і місцевих мотивів творчості Arctic Monkeys, Coldplay, Maroon 5, Kaiser Chiefs... Музику згаданих гуртів серйозно не міняли, тому в мене язик не повертається назвати це реміксами – скорше альтернативними аранжуваннями.


Speedometer – Four Flights Up (2007)

Тут якось і говорити багато не хочеться, бо це просто фанк. Не нью-фанк, не ліквід-фанк і навіть не електро-фанк. А такий самий, як у Джеймса Брауна, от тільки зразка 2007-го року. Часом, правда, аранжування звучить дещо свіжіше, але загалом старий добрий фанк.


А загалом, цього літа маємо стільки цікавих фестів, що немає чого сидіти вдома! Збирайте наплечники і в дорогу, бо як не крути, а живу музику не порівняти ні з чим!



P.S. Ну і не забувайте, що ніхто вам не забороняє в коментах під статею подати свої варіанти музики на літо...

kanifol, спеціально для JeyArt

Додано - 29-06-2008

Додати коментар