Вавилонська бібліотека (вільні роздуми про читання)

Щодо читання,  то тут може бути дві полярні опції – читати або не читати. Воістину, - майже шекспірівське “купатись – не купатись” (в інших редакціях - бути чи не бути).

Я вже давно перестав дивуватись тому, що заходжу в громадський таснпорт як у бібліотеку.Адже читати книги сьогодні в моді. Люди читають багато, скрізь і різне. І от я подумав, що в салоні маршрутки чи у вагоні метро бракує ще тільки одного – бібліотекаря. Сунеш водієві гривню двадцять п’ять за проїзд, доплачуєш ще двадцять п’ять коп. і отримуєш книжечку в додачу. Таке саме в метро: за жетончик – проїзд, ще одни жетончик плюс – і книга.



На зупинках обов’язково треба зробити книжкові каталоги. Щоб можна було коли повертаєшся додому, затримавшись на хвилинку, вибрати і замовити книгу на натупний тиждень. Оскільки ми майже Европа, то каталог - тільки електронний і такий, що реагує на відбитки пальців або на структуру сітківки. Механізм простий, сьогодні замовляєш, вже завтра читаєш.

Якщо ж вам їхати білше ніж однією маршруткою або різними видами транспорту, не переймайтесь, у цьому світі все подумано. Ми живемо в світі, де Тефаль “завжди думає про нас“ (с) Поляруш . Для того, щоб читати вашу улюблену книгу до і після пересадки ви можете замовити її одразу у двох бібліотеках, себто у двох видах транспорту. Якщо ж вам видається такий спосіб не вартою зуcиль морокою, ви завжди можете скористатись абонементом або взяти “вашу улюблену книгу” на прокат.

Тефаль, ти завжди думаєш по нас!

Обов’язково мають бути введені читацькі. Вони різнитимуться в залежності від місця вашого перебування, транспортних сполучень, наближеності до великих міст. Але лише дизайном: на львівських читацьких хай би було зображеня Оперного театру імені Соломії Крушельницької, на київських – Золоті Ворота, на одеських - Потьмкінські сходи і т.д. Втім, за допомогою свого читацького ви безперешкодно зможете скористатись усіма видами трансопорту на всій території України.

Для того, щоб читати закордоном, вам знадобиться ваш закордоний читацький квиток. Обидва читацьких, звісно, електронні.

Аллілуйя, Тефаль, ти завжди думаєш про нас!

Уявіть собі таке! Та ми найначитаніша в світі нація. Нам мало місця в бібліотеках, в які й так ніхто не ходить, то ми зробимо собі бібліотеки з вагонів метро, з салонів маршруток, трамваїв, та тролейбусів.

А ще за додаткову плату ви матимете змогу усамітнено віддатсь читанню на задньому сидінні таксі, під стишені звуки НеНашого радіо чи ЗонаФМ.



...Ірландський новочасний філософ Джордж Берклі казав, що esse ist percipi (існувати значить відчувати). Неправда, esse ist legere (існувати означає читати)!

Дивишся на усю цю картину і думаєш: “Як хороше, як гарно екзистує вся країна!”

Ви уявляєте, це ж переворот! Гражданская революция! Отож для пришвидшеного наближення такого благоустрою я пропоную негайно передати Укрзалізницю, метро та інші види наземного, підземного й повітряного транспорту по усій країні у відомство міносвіти та мінкультури. (А міністорм останнього назначити Поплавського, а ще краще Сердючку). Пропоную підняти зарплату бібліотекарям до рівня президентської, щоб слово бібліотекар звучало так само гордо, як зараз звучать слова “нардеп” (дєпутат) чи “бізнесмен”.

...Щодо читання, як і існування, то тут (за Шекспіром) є  дві опції – читати або не читати. В одному маленькому есе німецький філософ Артур Шопенгауер “настоятельно” твердить, що краще таки не читати. Він пише десь так: “Читання шкодить. Читати – це думати чужими думками”. А якщо дійсно так, то що ж бо виходить? Таксі, метро, трамваї, читацькі, мінкультури і міносвіти, книжка за додатковий жетончик... Що це таке? В якому світі ми живемо?

Тефаль, ти завжди думаєш про нас!

Ми женемось за знанням. Ми прагнемо до того ідеалу набуття знання, який бачимо у фільмі “Матриця”, коли головний герой після кількох хвилинного інтенсивного закачування в себе інформації каже: “Я знаю кунг фу”. КРУТО!(а хіба ні?)

Я не прочитав нової редакції “Читанки”, як і 53-го превидання “Капіталу” Маркса і 2-го перевидання оновленого варіанту старої-нової книги Андрія Юрковича; не перечитав я усіх творів Подерв’янського, а про Коельо і Донцову я взагалі мовчу.... ну і ШО? Мені тепер що, не жить? Чи псувати собі зір, жадібно ковтаючи сторінку за сторінкою в метро чи маршрутці?

Питання  воістину шекспірівське як “бути чи не бути” або “купатись - не купатись”.

Андрій Стрехалюк, для JeyArt
(фото - beglov, Роман Цимбалюк)

Додано - 12-04-2008

Додати коментар