Я — самотня

Я самотня. Навколо все стрімко змінюється, як у фільмі з пришвидшеною плівкою. Тому кількість подій і людей на одиницю часу в моєму житті є більшою, ніж в середньостатистичної людини, проте, ця константа самотності чомусь залишається незміною.

Ось я йду по вулиці, юна і красива, чоловіки озираються мені вслід, проводжають ласими поглядами. Стоп кадр.

Натсупний епізод. Плівка прокручуюється на десять років вперед: вечірнє місто, площа Ринок, стою біля фонану — літній чоловяга, яскравий представник неяскравої середньої верстви населення прийняв мене за проститутку. ( Шкода, що не за курву ). В якійсь мірі приємно, проте, відчуття самотності від цього чомусь підсилюється.

Знову мотаємо плівку назад, причому дуже швтидко. Проносяться десятки мужських облич — хтиві і стримані, розумні і не дуже, ті що люблять гроші і ті що ніколи з ними не потоваришуються, ті що споріднена душа і ті що не дуже.

Одні проносяться стрімко на яскравих іномарках, інші повільно і душевно, тому що справді шкода з ними розлучатись.

Проносяться — червоні троянди і недокурені цигарки, студентські ліжка з далеко несвіжою постіллю і напрасовані простирадла дорогих готелів.

Може щось дофантазувала? Та ні, ніби все було.

Проносяться неголені обличчя та запах парфумів, зім'яті футболки і напрасовані комірці, п'яні поцілунки і нічні дзвінки.

Проноситься весільна фата, мозолі від білих туфель, марш Мендельсона, якого, в принципі, не було.

Стоп кадр — стою біля плити — готую сімейну вечерю, а, блін, — все по-старому. Так само як і тоді – коли цигарки, студентські ліжка і непристойні пропозиції. Сама вже не знаю, добре це чи погано.

Бєглов правий — ми всі тотально самотні.

Але який би я тоді, перепрошую, в сраці була митець, як би хоч трошки довше затрималась хоча б на одному з цих кадрів.

Так що все, напевно, нормально.

Додано - 14-10-2008

Додати коментар