Дайте мені простору!

Моя категорично улюблена акторка Рената Літвінова в якійсь зі своїх розмов з пресою сказала таке: „Час – то просто гарна ілюзія, що допомагає нам відчувати життя”. Напевно, такими ж словами вона могла б охарактеризувати й простір. Час і простір – то координати, що супроводжують нас все-всеньке життя. Згадайте хоча б, як часто ми жаліємося на те, що нам постійно не вистачає часу. Дивним є те, що ми майже ніколи не нарікаємо на нестачу простору.



А мені часто не вистачає простору – звичайного собі, фізичного простору. Надто тут, у Львові, з його „тихими, романтичними вузенькими вуличками”. Вони, ті вулички, звісно, і тихі, і романтичні, проте їх вузькість змушує постійно пропускати когось вперед, ухилятися від чийогось плеча, оминати гори сміття, намагатися прорватися крізь черги на зупинках приміських маршрутів. Я люблю Львів – його не можна не любити. Однак місто у цьому випадку, як чоловік – повністю любити його неможливо. Так само, як і повністю ним володіти.

Простору! Простору! Простору!
І щоб ніяких травм
І чогось такого простого
Як проростання трав
І чогось такого дивного
Як музика без блазенств
І слова хоча б єдиного
Що має безсмертний сенс!

Це рядки Ліни Костенко з її „Летючих катренів”. Напевно, людині, що займається творчістю, простір просто необхідний – так навіть дихати легше.

Львівський простір – надто насичений. Надто багато емоцій, голосів, мистецтва, непотребу як для такої території. Мені навіть здається, що ці енергії не встигають розвіюватися, змішуються з іншими, утворюють якийсь „емоційний нітрогліцерін”. Можливо, саме через таку суміш Львів і народжує стільки геніальних „синів України”, скільки не народжує жодне інше місто.

Мені подобається душа Львова і просторість Києва. Однак при цьому всьому столиця політична і столиця культурна позбавлені рис, що притаманні іншій. Я от колись собі думала, що нема взагалі такого міста, яке було би одночасно і просторим, і надихальним. А потім заїхала якимсь чудом до Харкова і зрозуміла, що є таке місто. Там і банальні тротуари ширші, і „мистецьким духом пахне”, і, зрештою, українська мова не така вже й занедбана, як в інших містах східної України. Хоча, іншомовність, звісно, тут цвіте і пахне. Але я не про те.

Взагалі, якщо мене вже понесло на роздуми про Харків, то мушу не забути про моє цікаве спостереження. Вони там всі високі! Чесно! У Харкові люди якісь на кілька сантиметрів вищі, ніж, до прикладу, у місті Лева. Не знаю, з чого це так... Мо’, вони на перекладині все дитинство висять... А може, то більша кількість оцього фізичного простору так впливає на їх тіла? Сумніваюся, звісно.

Просто кажу про те, що бачила. У Донецьку, до прикладу, люди різні є – і великі, і маленькі. Так само й у Києві, і в Дніпропетровську, і ще там десь. Але, обґрунтовуючи цю свою напівтеорію, мушу звернути вашу увагу, любі мої, на те, що Київ чи Донецьк – то міста, куди з’їжджаються всякі люди на всяку роботу. Тобто відсоток корінного населення там нижчий, ніж, до прикладу, у Львові чи в Харкові. Відтак ті люди перемішуються, перемішуються, перемішуються і потім виростають всякі різні – великі і маленькі, товстенькі і худенькі.

А от у тому моєму Харкові перемішуються менше. Деколи, мені здається, зовсім не перемішуються. Словом, ростуть собі здорові і високі, бо мають широкі тротуари і великі площі. Натомість у Львові ростуть низенькі, бо тротуари у нас вужчі за коридори у харківських квартирах. Тож такий локальний генофонд формується, як на мене, залежачи також і від цього чинника – ширини тротуарів, тобто.

Ну але зріст – то, звісно, не головне. Ну не через кількість сантиметрів нам часом хочеться простору! Просто деколи отак їдеш в трамваї і якимсь чином розумієш, що часом головне – бачити небо, чути тишу, відчувати Свободу. Часом не вистачає цього. Часом не вистачає простору. У такі моменти я кидаю свій улюблений Львів і прямую до свого улюбленого Харкова. По простір. По нові враження. Щоб потім розродитися тут – на робочій ниві чи на ниві творчій:) От і зараз ходжу вся така вагітна...

Простору вам, любі мої! І натхнення.

Ваша Ганна Вдруг
(фото - kenguruk)

Додано - 13-02-2008

Додати коментар