...Зв'язок...

Коли в мене з’явився мобільний телефон, після першого дзвінка до Києва я ще довго ходив трішки шокований. Мене дуже дивувало те, що перебуваючи за сотні кілометрів від когось я можу нормально говорити з людиною, не будучи зв’язаний з нею кабелями, дротами чи ще чимось подібним.  Відтоді, дивлячись на свій мобільний телефон, я іноді уявляю павутиння тонких ниточок (в народі відомих як “радіохвиль”), які пронизують все навколо і зв’язують мене з іншими людьми.



Зв’язують.... Від цього слова аж мороз йде по шкірі. Воно має якесь зловісне навантаження з присмаком примусу. Можливо через те, що має спільний корінь з “прив’язують”? Пригадую відчуття, яке кожного разу охоплює мене коли батарея в телефоні врешті розряджається – якась така дивна паніка, коли здається, що все. Більше ти нікого не зможеш знайти і не зможуть знайти тебе. Таке саме відчуття виникає і коли розривається Інтернет-з’єднання. Якийсь там “еррор” чи “дисконект” – і от тебе ніби виставили за двері з якогось веселого місця. А ти стоїш і думаєш: “От фак! І що ж далі робити? Там всім так добре і весело а я тут сам”. Ти ніби опиняєшся зовні стосовно чогось. І це дивно, бо люди ж біля тебе, а відчуття говорить про дещо інший стан речей.

Проте у цьому всьому найбільш дивним є той факт, що я ж сам захотів прив’язатись! Марив мобільним і комп’ютером. Довго вагався, вибираючи Інтернет-провайдера. А в певний момент виявляється, що я “зв’язаний” з іншими людьми. При чому за своєю ж згодою.

Навіть тепер, усвідомивши це, я не розіб’ю свій телефон об стінку, не забуду в парку на лавочці, не віддам “пацанчікам”, які “васа трудяцца”, бо цим самим я розірву зв’язок. Якщо копати глибше, то це просто страх залишитися на самоті. Бо коли ти наодинці із самим собою, то це чомусь гнітить. Навіть кажучи, що хочеш залишитись сам, відпочити від людей, насправді просто хочеш бути з іншими людьми. 

Саме тому мобільний, аська чи електронна пошта виявляються дуже помічними в таких ситуаціях, бо вони дають змогу не розривати зв’язок, бути “поряд” з іншими. Але для мене дуже велике питання чи може справжнє, живе спілкування йти по кабелях, вимірюватись в мега- чи кілобітах – це ж тоді просто передача інформації.

Якби я був психологом, то назвав би це якоюсь залежністю чи філією, вивів би його початки з анальної стадії розвитку дитини ітеде. Але в дипломі чорним по білому написано, що я “філософ” тому й визначаю я для себе цей спосіб людського існування як “буття-на-зв’язку”. Бути на зв’язку – означає постійно перебувати в наявності для спілкування. Проте іноді не хочеться дивитись на дурнуватий жовтий “смайл”, а прагнеш побачити справжню посмішку...  

kanifol
(фото - veer.com)

Додано - 12-02-2008

Додати коментар